fbpx

Свати прийшли у суботу. – Ви отримаєте офіційний розпис, але не буде ніякого весілля. У нашому будинку вам місця теж немає, – заявила з порогу сваха. Олена дивилася в байдужі погляди Валентини та її сина, який від нудьги розглядав своє взуття. Вона раптом усвідомила, що цим людям дочку і онуку ні за що не віддасть

Не склалося…

Вранці у вихідний день Олена Вікторівна намагалася розбудити дочку. За матеріалами

– Улянко, вставай, на службу ще встигнемо.

– Мамо, не можу, хочу сьогодні залишитися. Дуже сильно болить голова.

– Я дам тобі щось від голови, а ти давай умиватися.

Так уже заведено було в родині – ходити по неділях на службу до церкви.

Погодні умови не грали ніякої ролі, навіть якщо двері замете снігом або вулиці заллє дощем. Вранці щонеділі мама і дочка завжди на службі. Олена Вікторівна була самотньою матір’ю. Уляна ніколи і нічого не чула про рідного тата, ніби його і в природі не існувало.

«Я не знаю, як розповісти мамі, що в очікуванні. Вона ніколи не зможе мене зрозуміти. Думає, що і відносин у мене немає», – задумалась Уляна.

– Уляна, ми запізнюємося! Ти чому так повільно йдеш?

– Мамо, мені важко приховувати. Ти скоро станеш бабусею?

– Як так бабусею?

– Мамо, послухай! Я чекаю дитину!

Олена Вікторівна, нарешті, зменшила крок, а потім і зовсім зупинилася, сівши на першу лавку.

– Ну і як його звуть? – байдуже поцікавилася мама.

– Це не має значення. Він не визнає батьківства.

– Це як? – здивувалася мама. – Він дитину тобі зробити примудрився, а тепер як одружуватися, так батьківства ми не визнаємо? Швидко говори мені, як його звуть і хто він?

– Олексій. Ми вчимося в одній групі. У нього батьки статусні. Тато якийсь начальник в посольстві, і мама там же працює. Не дадуть нам разом бути. Та й не люблю я його.

– Що відбувається з цим світом? – сказала Олена Вікторівна і закрила обличчя руками.

Вперше в житті недільна служба була пропущена.

Уляна вже зраділа, що мама так спокійно сприйняла новину. А Олена Вікторівна взагалі не розмовляла весь день. Але виявляється, рано раділа.

Вранці наступного дня Олена Вікторівна була вже в інституті.

– Мамо, ти чого тут? – злякалася Уля.

– Давай, клич кавалера свого, хочу з ним поговорити.

– Мамочко, йди додому, я дуже тебе прошу. Що за ганьба?

– Що значить ганьба? – Олена Вікторівна почала закипати. – Не підійде до мене твій Олексій, значить, доведеться мені йти до ректора! А там я влаштую просо неймовірний скандал!

У Улі просто не залишалося вибору, вона покликала Олексія.

– Молодий чоловіче, я багато говорити не буду. Або ти одружуєшся з Уляною, або я ставлю на ноги все посольство, де батьки твої працюють. Я знайду в собі сили всій вашій сім’ї влаштувати грандіозні веселощі. Не хочу, щоб моя дочка ростила дитину одна! Ти зрозумів?

– Я поговорю з батьками, – пообіцяв хлопець.

– Поговори. Або це зроблю я.

Олена Вікторівна твердо вирішила поборотися за дочку. У студентки і пенсіонерки ледь вистачало грошей, а тепер ще один рот …

– Тепер Олексій мене ненавидить, – ридала Уляна вдома.

– Ніхто не змушує його тебе полюбити. Тільки б в дружини взяв. Може, хоч трохи поживеш по-людськи.

– Олена Вікторівна, – пирхав Олексій в трубку. – Я одружуся з Уляною.

– Прекрасно. Чекаю тебе і твоїх маму з татом в суботу на вечерю. Оглядини будемо влаштовувати, питання обговорювати.

У суботу Олена Вікторівна вже з самого ранку стояла біля плити, дістала кращий набір посуду, наготувала стільки – не хотіла впасти обличчям в бруд перед майбутніми родичами.

Уляна проплакала весь ранок, говорила, що не збирається брати участі в цій цирковій виставі.

– Як знаєш. Я сама все зроблю, спасибі скажеш, – сказала мама.

Пролунав дзвінок у двері. Олена Вікторівна, посміхаючись, відчинила двері. Привіталася з Олексієм.

– Рада познайомитися, а де ж ваш тато?

– Мій чоловік з такими, як ви, на контакт не виходить. Ви отримаєте офіційний розпис, але не буде ніякого весілля. У нашому будинку вам місця теж немає.

– Вибачте, Ви не відрекомендувалися. – Олена говорила спокійно і розмірено.

– Валентина Іванівна! – відрізала сваха.

– Приємно. Давайте заспокоїмося і поговоримо? Проходьте в будинок, сідайте за стіл.

– Ви, правда, вважаєте, що я буду, їсти тут?

Олена дивилася в байдужі погляди Валентини та її сина, який від нудьги розглядав своє взуття. Вона раптом усвідомила, що цим людям дочку і онуку ні за що не віддасть.

– Тоді не смію вас затримувати! – Олена знову посміхнулася і вказала на двері.

– Така ж ненормальна, як і дочка твоя! – кричала Валентина і тягнула Олексія з квартири за руку.

Олена сперлася на стіну і тихо заридала від злості, обpази й сорому.

– Мамо, що трапилося? – прибігла Уляна.

– Все добре, підемо їсти, донечко. Там стільки всього, за тиждень не з’їмо!

-Мамо, тебе хтось образив?

– Ні, просто ти мала рацію. Ви з Олексієм зовсім не підходите один одному. Ти гарна, порядна. А він байдужий і недобрий.

– А як же люди, засудження? – здивувалася Уляна.

– Погомонять і заспокояться. – посміхалася Олена. – А ми з тобою зможемо все. Донечко, я занадто сильно тебе люблю, щоб віддати кому-небудь. Ми впораємося.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page