fbpx
Життєві історії
Свати молодим нічим не допомагали. Вони вважали, що у їхньої доньки є чоловік. Я ж сподівалася, що Зоряна ще народить дитину, щоб у мене був ще один онук. Але, схоже, Зоряна і не збиралася народжувати. Вона прекрасно прожила вісім років в комфортній квартирі, не купивши в неї жодної речі, повністю жила на зарплату чоловіка і нашу фінансову допомогу. А потім зажадала, щоб ми цю квартиру переписали на неї

Вісім років тому мій син одружився з дівчиною з дитиною. Я спочатку не була в захваті від його вибору, але перечити сину не стала – це ж його життя. Малюку тоді ще й року не було, то ж мій син повністю замінив йому батька.

Точніше сказати, став йому справжнім батьком. Зоряна – дружина Тараса – сама не очікувала такого повороту в житті. Біологічний батько її сина не збирався з нею одружитися, залишив відразу, як дізнався про дитину.

Мій син до зустрічі з нею жодного разу не був одруженим. Закохався він у Зоряну, запропонував жити разом, а потім і одружилися.

Мені було прикро за таку невістку, але занадто явно я свого невдоволення не виявляла: – Що поробиш, любить її син, я навіть говорити йому що-небудь боюся, інакше ворогом стану, нехай вже живуть, може все добре буде.

Ми з чоловіком купили собі квартиру, а ту, в якій раніше жили, віддали синові разом з меблями. І молода сім’я опинилася з житлоплощею і з усім необхідним для життя. А сина невістки я прийняла як рідного онука. А що робити, якщо вже так склалося.

Дитина теж вважала мене своєю бабусею. Я навчила його писати і читати, так що до школи онук був добре підготовлений. Всі ці роки ми з чоловіком допомагали родині сина, бо невістка шість років не працювала, просто сиділа вдома, у Тараса хоч і стабільна робота, але зарплата скромна.

Батьки Зоряни практично нічим не допомагали. Вони вважали, що у неї є чоловік. Я ж сподівалася, що Зоряна ще народить дитину, щоб у мене був ще один онук. Але, схоже, Зоряна і не збиралася народжувати. Вона прекрасно прожила вісім років в комфортній квартирі, не купивши в неї жодної речі, повністю жила на зарплату чоловіка і нашу фінансову допомогу.

І тільки два роки тому влаштувалася продавцем у магазин. Я з усім змирилася, але несподівано невістка приготувала нам сюрприз. В один прекрасний день вона заявила, що хоче, щоб ми переписали квартиру, в якій вони живуть, на неї. Я, звичайно, відмовилася, адже записати квартиру на когось – це дуже серйозна справа.

А невістка образилася, зібрала речі, забрала дитину і поїхала від Тараса, мовляв, вона тут ніхто. Після того, як Зоряна пішла, Тарас як з котушок зірвався: ні з ким не хотів розмовляти, почав вживати оковиту, дзвонив Зоряні, шукав з нею зустрічей і дуже сумував за сином.

І досі сумує. Адже дитина вважає Тараса рідним батьком, дзвонить і пише татові.

Я не розумію, чому невістка так зробила, адже ми її щиро любили і ні в чому не обмежували. І ця квартира рано чи пізно стала б їхня. Я навіть припускаю, що у Зоряни просто хтось з’явився, інакше навіщо зриватися з обжитого місця і позбавляти дитину батька, який любить її сина.

Я одного не розумію – за що? Чому вона так вчинила? Я щиро і з любов’ю ставилася до її сина, я не втручалася в їхнє життя, принаймні, намагалася не втручатися, допомагала чим могла. І чим вона нам віддячила? В цій ситуації мені щиро шкода свого сина. Не знаю, як він це все переживе.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page
facebook