fbpx

Свати до весілля докладатися не хотіли, тому весілля доньки ми оплатили з чоловіком самі. А в подарунок придбали квартиру, адже Наталка у нас – єдина дитина. Але й гадки не мали про те, що зятеві подарували машину. Місяць минув і я вирішила піти до Наталі, ніби, просто в гості

Хочу почати з того, що я зовсім не з тих людей, які виносять проблеми своєї родини на людський осуд, але ніколи не думала, що потраплю колись в таку ситуацію. Там маю поділитися цим, щоб отримати якусь суттєву пораду, бо ми з чоловіком зовсім заплуталися.

Я, правду кажучи, дуже засмучена і не зрозумію – зараз молодь пішла така занадто хитра і “розумна”, або тільки нам такий зять дістався, що зовсім не цінує нічого?

Ми – хороша, благополучна родина, завжди дружною була наша сім’я.

У нас є єдина рідна донечка. І, звичайно, ми все життя жили та старалися лише для неї.

І на майбутнє – вона наша надія і опора, – я так думала до недавнього часу.

Нещодавно наша єдина дочка вийшла заміж.

Зять наш – людина зовсім не багата, він зі звичайної простої сім’ї, в якій немає особливого достатку: у нього одна мама та сестра.

Звичайно, що ми влаштували для єдиної дочки дуже пишне весілля, майже лише за свій рахунок – наша Наталочка так хотіла, ми знали про її мрію бути щасливою нареченою, тому з чоловіком прагнули зробити все для рідної доньки.

І, звичайно, велика частина витрат на весілля лягла на нас з чоловіком. Свекри, особливо, докладатися грошима не хотіли, а ми не могли не зробити єдиній донечці її весілля найщасливішим днем в житті.

Але ми були і не проти – адже, і велика частина гостей була з нашого боку, так і, якщо чесно, ми відразу знали, що у зятя таких грошей немає, мама сама не могла осилити такі витрати, тому ми спокійно все це сприйняли, без всяких докорів комусь.

На весілля ми з чоловіком подарували своїй єдиній доньці квартиру, на яку збирали кошти чимало років.

Квартира, куплена нами для Наталі, знаходиться в хорошому будинку і районі, просто, не в дуже хорошому стані – там жили квартиранти, до того, як ми її придбали. Але ремонт зі своїм чоловіком ми вже робити не стали, зрозуміло, хотіли, щоб діти все зробили самі на свій смак.

І ось, весілля ми відгуляли – молода сім’я пішла жити в квартиру, своє окреме житло.

Я з чоловіком, щиро кажучи, розраховувала, що на подаровану їм на весілля суму вони відразу почнуть робити ремонт в квартирі, а вони відразу купили зятеві машину.

Ні, я не проти, адже розумію, що машина – річ потрібна, а тим паче молоді.

Але якраз його родичі і на весіллі подарували копійки і в сам захід не дуже вклалися.

Ми, розраховуючи на ремонт, не стали брати з дітей якісь гроші за весілля. А тепер виходить, що, як ніби, ми купили йому машину своєму зятеві? А воно нам треба?

Нам було важко усвідомити це і змиритися з цим.

А нещодавно, я прийшла до Наталі в гості і почала нарікати, що в квартирі потрібен ремонт, і, що куди вони думають дітей народжувати в такі обдерті стіни і так брудно скрізь.

Так уявляєте, що заявив мені зять?

– Я тут – не господар, і нічого робити не збираюся в квартирі цій. Ось перепишіть на мене половину квартири, тоді і про ремонт можна подумати. По-іншому я не можу, я теж маю мати якусь власність, а не докладатися до чужого майна.

Що? Переписати половину? Мене ці слова засмутили і розлютили одночасно.

Я навіть не знала, що сказати, а якщо вони надумають розійтися, щось у них не складеться, то зять буде претендувати на половину житла, а у нього такий характер, що відмовлятися від чогось він не буде.

Але найприкріше, що наша єдина донечка Наталка просто стояла та мовчала.

Як так? Ми, значить, за її майбутнє піклуємося, а вона – мовчить?

З зятем своїм, на жаль, я зараз не розмовляю. З донькою, теж, поки немає бажання спілкуватися, таке відчуття, що донька зрадила нас з батьком.

Всі мої ілюзії і надії на наше з чоловіком хороше майбутнє, тануть як дим, хоча ми так багато зробили для своєї доньки, відповідно для її чоловіка також.

Ось, я тепер і хочу вас запитати: “А чи варто взагалі допомагати дорослим дітям? Можливо, нехай вони самі собі на весілля і квартири заробляють? Тільки тоді вони все цінуватимуть і залишатимуться людяними, адже знатимуть, що все в житті дістається важкою працею.”

Я не знаю як бути далі. Чи варто докладатися нам до доньки? Чи краще думати про себе і перестати зовсім допомагати їй? Але хто ж про нас тоді подбає на старості років?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page