fbpx
Життєві історії
Свасі на день народження я спочатку купила сервіз і квіти, але коли я побачила, як вона живе, то тихенько поставила в конверт ще 200 євро. Думаю, так буде правильно

Кілька місяців тому наш єдиний син Андрій одружився, все вийшло трохи не так, як ми собі уявляли.

Ми з чоловіком доволі заможні люди. У нас є своя власна фірма, чоловік директор, я бухгалтер, справи йдуть добре, на життя нам вистачає.

Син не захотів йти в бізнес, він поступив в медичний університет, хотів стати лікарем, як його дідусь, мій батько.

Правда, Андрію не вистачило кількох балів, щоб поступити на державну форму навчання, але ми цю проблему швидко вирішили – перевели сина на платну форму і Андрій став студентом.

Син постійно з захопленням розповідав про свою одногрупницю Іванку, говорив, яка вона гарна і розумна.

А коли закінчив університет, привів цю Іванку до нас додому і сказав, що це його майбутня дружина.

Андрій нас попередив, що вони з Іванкою поки що просто підуть в РАЦС, а потім ми в родинному колі відзначимо це в якомусь затишному ресторанчику.

Розписалися молодята в серпні, в ресторан приїхала наша сваха, мама Іванки.

Проста така жінка, відразу видно, що багато працює.

Одягнена вона була по-простому, я навіть тоді подумала, добре, що ми не робили весілля, а то перед родичами мені було б соромно.

Люба подарувала дітям всього 10 тисяч гривень, в той час як ми їм дали квартиру в центрі міста і придбали авто для сина.

Посиділи ми в ресторані, сваха в основному мовчала, було видно, що в нашому товаристві вона почувала себе не комфортно.

До дітей я особливо не втручалася. Андрій з Іванкою влаштувалися на роботу, а ми з чоловіком допомагаємо їм чим можемо.

Від Іванки я дізналася, що у її мами в минулу суботу ювілей, 50 років.

Мені не так хотілося її привітати, як дуже захотілося побачити, як вона живе.

Тому ми вирішили поїхати до неї під приводом святкування її дня народження.

Купили сервіз і квіти, вирушили в дорогу. Це була наша перша поїздка до свахи в село.

Коли ми на своєму дорогому авто під’їхали до будинку свахи, були здивовані тим, як вона живе.

Сказати, що небагато, це нічого не сказати. Люба теж дуже збентежилася, побачивши нас на порозі.

Але запросила нас увійти. Гостей вона не чекала, але хутко накрила стіл, і вийшло доволі непогано.

За ті дві години, що ми спілкувалися, я дуже захопилася цією дивовижною жінкою.

Не зважаючи на те, що будинок був старий, в кімнатах було ідеально чисто.

Город, господарка – теж в чудовому стані.

До того ж, Люба щодня ходить на роботу, працює на пошті листоношею.

Швиденько зробить свою роботу і біжить додому, бо вдома на неї чекає мама, за якою вже протягом багатьох років Люба доглядає.

Доньку сваха ростила сама, Іванка добре вчилася в школі, тому без проблем поступила на державну форму навчання в медичний університет.

Мріє дівчина вивчитися і вилікувати бабусю.

В хаті Люби було по-особливому затишно і тепло. Мені навіть не хотілося від неї їхати додому.

За столом я непомітно витягнула з гаманця 200 євро і поставила в конверт.

– А ми ж забули Вас, свахо привітати. Ось, це Вам, з днем народження, – посміхнулася я і простягнула Любі конверт з грошима.

Впевнена, вони їй пригодяться. А нам з свахою треба в мирі жити, бо тепер ми родичі!

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page