Сваху свою я до себе в Італію забрала, бо разом легше буде дітям на кватиру заробити. Анна погодилася, адже бачила, що я зла нікому не бажаю, а те, що було – давно залишилося в минулому.
Життя нам часом підкидає ще ті випробування, і лише від нас залежить, як ми їх пройдемо. Хто б міг подумати, що моєю свахою стане моя суперниця!
Ми з Анною в молодості закохалися в одного хлопця, і вибрав він не мене. Я багато років, що називається, “камінь за пазухою” носила, а тепер доля нам шанс дала помиритися. Син Анни сподобав собі мою доньку!
Ми з Анною родом з одного села, майже ровесниці, але подругами ми ніколи не були. Коли ми виросли, я стала зустрічатися з Михайлом, справа вже до весілля йшла. Але тут я дізнаюся, що Анна від мого нареченого дитину чекає! Він сам прийшов до мене і у всьому зізнався, мовляв, вибач, так вже вийшло…
А це село! Сором… Люди смакували цю новину ще довго… Я плакала, і не могла зрозуміти, чому коханий так підло зі мною вчинив…
Михайло з Анною одружився, у них син невдовзі народився.
А я з села поїхала в райцентр, на завод влаштувалася працювати, там і познайомилася з своїм чоловіком Василем. Ми теж одружилися, однокімнатну квартиру нам від заводу дали, і так ми стали собі жити.
Поступово все забулося, у нас з чоловіком донечка народилася. А про Михайла і Анну я намагалася навіть не згадувати, бо хоч і минали роки, а мене все ще боліло, я через це навіть в село і не їздила.
Пройшло багато часу, я вдовою стала, донька виросла. То ж я на заробітки в Італію поїхала, щоб дитині своїй допомогти з житлом.
Не минуло і двох років, як донька мені телефонує, і каже, що вона заміж виходить.
– Добре, – кажу, – знайом мене з своїм нареченим!
Я ледь не впала, коли по відеозв’язку донька мені майбутнього зятя показала – це був син Михайла, який як дві краплі води схожий на нього. Я повірити не могла, що таке буває! Ну як так, адже стільки хлопців навколо?
Приїхала я додому, щоб поговорити про весілля з майбутніми сватами, хоча і не уявляла, як я маю зустрітися з цими людьми, які причинили мені стільки болю.
Прийшла до нас Анна одна, бо теж два роки тому овдовіла. Глянула я на неї, і раптом зрозуміла, що життя продовжується, нам тепер нема що ділити, а наші діти майбутнє своє хочуть разом будувати.
Запропонувала я свасі їхати зі мною в Італію, бо все ж, разом легше буде нашим дітям на квартиру заробити.
Так ми полегенько з ворогів перетворилися у друзів, працюємо, гроші складаємо.
Я зрозуміла, що в житті, як на довгій ниві, може трапитися абсолютно все… Головне – в будь-якій ситуації залишатися людьми.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
