Я все життя працювала, сина ростила сама, багато вкладалася в його розвиток. Син університет закінчив, на роботі добре влаштувався. Зараз він уже сам батько, з сім’єю живуть окремо, живуть добре.
Надумала я на пенсію виходити. А син мені повідомив, що вони до мене в гості хочуть приїхати. Я тільки зраділа. І от в день виходу на пенсію син з невісткою подарували мені однокімнатну квартиру. Приїхали, ключі вручили, до нотаріуса запросили. Від хвилювання, двох слів зв’язати не змогла. Ледве-ледве прошепотіла:
– Навіщо? Мені не треба.
– Бонус до пенсії – здавати будеш! – відповів син.
Я ще навіть пенсійному фонді була! Тільки на роботі проводили і все. А вони вже про все подумали. Відмовлятися стала, не дозволили: мамо, не сперечайся!
Стосунки з дружиною сина за цей час складалися по-різному, не скажу, що все гладко було. Правда, останні роки все вляглося.
Сваха як дізналася про подарунок, подзвонила, привітала і похвалилася, що дочку вона, виходить, добре виховала, якщо вона не проти такого подарунка, сваха вважає, що це її заслуга. Ще додала, що вона б не прийняла квартиру, а про онука б подумала і відмовилася в його користь.
Ніч не спала, думала: вистачить мені пенсії, мені багато не треба. Вранці онукові подзвонила, акуратно грунт прощупала, чи не буде він проти, якщо я як-небудь від квартири відмовлюся, а у нього – з’явиться. Шістнадцять років юнакові, скоро в університет, дивись, знайде собі когось, не до батьків же в будинок приводити?
– Та ні, бабусю! Я відучуся і сам зароблю! – відмовився онук.
Ніхто квартиру не взяв. Невістці пропонувала, синові пропонувала, онукові. Вони сказали, що вже все вирішили, і не збираються змінювати свого рішення.
Згадала сестру старшу, як вона десять років з невісткою жила, а потім в комунальну квартиру з’їхала, залишивши дідів добротний будинок синові. Не сама з’їхала, а так обставини склалися, що в своєму будинку їй місця не було.
Або дядько наш. П’ятнадцять років немає людини, а його нащадки все ще не спілкуються – не змогли квартиру, машину і будинок поділити на двох. У новинах чула: батьки дарчу на сина написали, а він їх виселив і квартиру продав.
А мої взяли і подарували, щоб здавала. Я розчулена до глибини душі. Від гордості чи, від подяки? Не знаю. У пенсійний сходила, нарахували мені мінімальну пенсію, а син квартирантів знайшов, за п’ять тисяч в місяць. Тоді тільки оцінила: воістину царський подарунок діти зробили.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
