fbpx
Життєві історії
Сваха вважає, що не обов’язково допомагати нашим дітям, а я так не можу. Син із невісткою зараз гроші заробляють. Квартира однокімнатна, їм вже тісно, братимуть більшу. Може ми і не повинні, але якщо можу допомогти, то чому б і не зробити

У мене вже дорослі син та дочка. Донька вийшла заміж і живе з чоловіком в іншій області. А син недалеко, одружився кілька років тому, пішов жити до дружини, якій у спадок перейшла квартира. Зараз своє житло – це велика справа.

Тепер у мене безліч вільного часу, який я люблю проводити у дворі з подругами. Особливо люблю посидіти з Тамарою, у нас з нею багато спільних тем. Але останнім часом як не покличу Тамару, так у неї ніколи вільного часу немає.

– Віро,– відповідає мені Тамара. – Коли мені ні гуляти, немає у мене часу по гостях бігати. Невістка на роботу вийшла, онуки в садок пішли. От і кручусь, як білка в колесі: відведи, приведи, погодуй.

– У твоїх онуків батьки є, – нагадала я подрузі. – Це як виходить, переклали всі обов’язки на бабусю і вус не дмуть? Проблеми молодих вирішуєш, Тамарочко, а спасибі хтось скаже? Народили, хай і справляються тепер. Ми своїх дітей виростили, все, що їм дали. Так що нічого нікому не винні. Можна і собі трохи пожити, поки ще добре себе почуваємо. Не біжи ти до них на перший поклик, на шию тобі вже діти сіли.

– От і сваха так вважає, – сумно каже Тамара, – ми, каже, нічого вам не винні. Квартиру тобі бабуся заповіла, живіть та допомоги не просіть. А я не можу. Син із невісткою зараз гроші заробляють. Квартира однокімнатна, їм вже тісно. Братимуть більшу. Може й не повинні, але якщо можу допомогти, то чому б і не зробити.

– І я тобі кажу, одного разу варто було погодитись посидіти, то це твій обов’язок тепер. Добре б ще донька рідна, а тут невістка. Якщо її власні батьки не вважають за потрібне допомагати, ти чого лізеш?

– Мені не важко, навпаки, в радість. Кличуть – значить потрібна, а це важливо. Так, важко, але інакше навіщо потрібні бабусі? Батькам і книжку почитати ніколи, та що я кажу, сама ти молода не була. Ти ж народила рано, ще вчилася, тобі теж допомагали сина на ноги піднімати.

– Тоді інша справа була, – відповідаю, – тоді й займатися нашим літнім батькам було більше нічим, крім як із онуками сидіти. А зараз я у 55 років себе в бабусі.

Ну вже ні, кажу, ви вже якось без мене. Я на роботі шановна людина. А хто у вас? Подай принеси, звари, прибери? Моя місія із дітьми закінчена. Я відмовилася. Нічого знайшли вихід зі становища, няню взяли.

– Вони взяли няню, а ти через місяць на пенсію вийшла. Заняття ти собі знаходиш, поки. А ремонт тобі нещодавно хто робив? Правильно, робітники. А мені – син із невісткою. І путівку до санаторію сплатили, хоча теж – не повинні. А залишиш ти зовсім, яку відповідь отримаєш? Твої проблеми, він не зобов’язаний.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page