Мені хоч 66 років, але без роботи я не звикла сидіти. Тому не розумію таких людей, як моя сваха. Та й донечка її, моя невістка, недалеко від неї втекла.
Обидві ледачі до неможливості. Я довго не хотіла визнавати цей факт, а тепер бачу, що мій чоловік був правий, особливо щодо свахи.
Вона традиційно приїхала до на у суботу, думала, що ми, як завжди, на вечір шашличок посмажим, і потім їй додому сумку продуктів дамо, але ми її здивували – сказали, що у нас багато роботи, і навіть чаєм не пригостили.
Син мені в неділю такий обурений телефонує, питає, навіщо ми Надію Павлівну так образили. Каже, що невістка теж засмутилася, що ми з її мамою так негарно повелися.
А я не розумію, що такого ми зробили?
Син наш одружений вже 12 років. Вони з невісткою жити з нами в селі не захотіли, хоча у нас чудовий великий будинок, і місця всім би вистачило.
Захотіли молоді жити в місті – я їм квартиру купила. Мала таку змогу, бо 17 років провела в Італії на заробітках.
Син у мене один, то ж я і квартиру, а потім ще і машину йому купила.
В їхнє життя я не втручалася ніколи, нехай живуть як знають. Невістка дитину народила, то сиділа вдома, а син один працював. То я їм поки була в Італії, постійно гроші давала.
Та й з свахою, Надею, ми наче дуже добре зійшлися. Вона такою позитивною і приємною людиною виявилася! Ми з нею часто зідзвонювалися, поки я в Римі була, я їй щомісяця посилки висилала.
Кликала її до себе, але Надя все казала, що не може роботу лишити. Вона працювала в якомусь науково-дослідному інституті. Може то і гарна робота, але ж отримувала вона там мізер, тому я їй продуктами італійськими і підсоблювала.
Коли 2 роки тому я нарешті повернулася додому, бо чоловік став наполягати, що вже з мене досить тих заробітків.
Будинок великий у нас є, сина я забезпечила, та ще й гроші якісь з собою привезла.
Та без діла я сидіти не можу, тому ми з чоловіком активно зайнялися сільським господарством. Маємо город, 25 сотих, і вирощуємо там майже все. В мене такі грядочки красиві і акуратні, що хоч фотографуй.
А які я урожаї збираю! Особливою гордістю у мене є помідори, я їх вирощую кілька сортів. Одним словом, ця справа мені неабияк припала до душі.
На вихідні до нас постійно діти приїжджають, і сваха також. Чоловік шашлик посмажить, посидимо по-родинному!
Але останнім часом мій чоловік став бурчати, що сваха наша знахабніла, бо стільки років просто користується нашою гостинністю.
Ми весною коли картоплю садили, мій чоловік попросив сваху і невістку нам допомогти, потрібно було приїхати всього на один день.
Та сваха сказала, що у неї справи, а невістка прямо заявила, що город – то не її стихія.
Відтоді мого чоловіка наче підмінили. Каже, що не дасть нічого ні невістці, ні її матусі.
І я десь в глибині душі розумію, що він правий. Невістка і її мама справді ледачі.
Невістка наша з декрету давно вийшла, онуку вже 11 років, а вона досі сидить вдома, не йде на роботу.
І сваха звикла, що ми їй щотижня сумку продуктів з села даємо! А нам це ніхто не дає просто так, ми важко працюємо, щоб щось мати.
Одним словом, ми цю лавочку доброчинства прикрили. Тепер кожен за себе. Досить з нас того доброго! Хочете щось мати – працюйте!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
