В Італію я поїхала чотири роки тому не з доброго життя, сваха мене туди покликала. Мені 57 років, з чоловіком я розлучилася ще 12 років тому, але продовжували жити в одній квартирі, бо роз’їхатися у нас не було можливості. Якщо продати нашу двокімнатну квартиру, то для того, щоб кожен собі купив по однокімнатній, треба було додати кругленьку суму, якої ні у мене, ні в чоловіка не було.
Жили ми з ним як сусіди в гуртожитку, без варіантів розбігтися і жити окремо. Наша єдина дочка вийшла заміж і переїхала до чоловіка, який живе з татом в трикімнатній квартирі. Мама його давно на заробітках в Італії, дітям дуже допомагає. Зять у мене добрий, роботящий, доньці пощастило з чоловіком.
Якось сваха додому приїхала, і мене в гості запросила, а за столом почала розмову про заробітки, стала кликати мене до себе, обіцяла роботу знайти. Пропозиція мене зацікавила, але мені до пенсії залишилося небагато, шкода було втрачати, та сваха запевнила мене, що я виграю більше, якщо наважуся їхати.
Я і сама розуміла, що це мій єдиний шанс хоч на старість роз’їхатися з чоловіком. Ми з свахою порахували, що за 3-4 роки я собі на однокімнатну квартиру зароблю. А потім подумаю, що робити з пенсією, не я перша така, якось люди викручуються.
Доглядала я за літньою італійкою, робота важка, у мене ще й проблеми зі здоров’ям, але що вдієш. Запропонували, і я погодилася. Повернулася я восени цього року додому як вичавлений лимон. Вдома природно бардак, все брудне, затерте, в пилюці. Приїхала я на два тижні у відпустку, і планувала повертатися знову назад в Італію.
Відмивала я свою квартиру кілька днів, зрозуміло, що чоловік не прибирав в ній нормально жодного разу. Чоловік, з яким ми ці два роки взагалі не спілкувалися, якось почав хвостом виляти, вибачення просити за свої вчинки. Все це мені здавалося дуже дивним, і перше, що я подумала – йому від мене гроші потрібні.
Почав про бізнес плани говорити, а я йому прямо, мовляв, нема у мене грошей. А він і так і сяк, ходить колами тиждень. Потім пішов на пролом, мовляв допоможи, мені потрібна тисяча доларів, я на цьому зароблю, і протягом місяця віддам. Ага, зараз, а як же. Побігла в банк і валізи прихопила, щоб побільше зняти.
Відмовила природно, а він почав давити на жалість, це моя остання справа, каже, інакше мені світить будинок престарілих. Маячня. Дивлюся і думаю, Господи, з ким я жила? Йому за 60, ми були одружені 25 років, я не пам’ятаю жодного дня у своєму житті, коли я була щаслива.
Він добре знає, що гроші у мене є, тому і просить їх у мене. Я йому відразу сказала, що не збираюся нічого давати чи зичити, бо гроші відкладаю на житло, щоб на старості років його не бачити. Нагадала, скільки разів по молодості і наївності я його виручала і все йшло в нікуди. Він для мене сусід, давно нелюбимий. Нічого я йому не винна.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.