В суботу я ходила на весілля, Марія, моя подруга, видавала заміж свою єдину дочку. Весілля було дуже гарним, гості вже сиділи за столом і тут подруга кличе мене в сторону і питає:
– Ти звернула увагу, як моя сваха поводиться?
Чесно кажучи, я навіть не змогла виокремити з натовпу гостей Маріїну сваху, я ж до весілля бачила її всього один раз. Марія вказала мені на гарну жінку, яка сиділа в жовтій сукні з справді дуже сумним виразом обличчя.
Марія ще більше захвилювалася, а я почала її заспокоювати, мовляв, може її щось болить чи ще що трапилося. Але Марія була впевнена, що сваха сидить чорніше хмари, бо за квартиру переживає.
– А до чого тут квартира? – питаю. – Та й нехай з тобою поживуть якщо вже, поки свою не куплять.
– У тому то й справа, що є у них, де жити, – зітхнула подруга. – У зятя мого є трикімнатна квартира – ось за неї, напевно, сваха і переживає – типу народиться дитина, а невістка відкусить шматок від квартири, якщо розлучаться.
Я сказала Марії, щоб вона не вигадувала нісенітниць і не загадувала наперед. І взагалі, кажу, діти тільки одружуються, а ти вже про розлучення думаєш. Заспокойся, все добре, сваха напевно через щось своє засумувала.
Однак, коли я вгніздились на своєму місці, якраз до зміни страв встигла, я краєм ока зазначила, що перед жінкою в жовтій сукні так і стоїть їжа на тарілках і лежать абсолютно сухі і чисті столові прибори і не зім’яті серветки.
Я акуратно глянула на Маріїну сваху і була вражена від туги і відчаю в її погляді. Кілька разів жінка обережно підносила хустинку до куточків очей, не давши скотитися гіркою сльозинки.
Я людина пряма і щира і, знайшовши момент, залишившись з свахою Марії наодинці, я вирішила прояснити обстановку, задавши прямо їй питання:
– Складно не помітити вашу печаль – обережно почала розмову я. – Скажіть, будь ласка, ваш поганий настрій ніяк не пов’язаний з сьогоднішньою подією?
– Пов’язаний, – заплакала жінка. – Вибачте, але я більше не можу стриматися. – Це несправжнє весілля, – крізь сльози сказала вона. – Нічого не буде! Він любить свою колишню дружину і тільки наперекір їй влаштував сьогоднішній цирк, виставу. А мені дівчинку, дочку вашої подруги шкода. Вона така щаслива сьогодні. Не знає, що її чекає.
– А що її чекає? — я розгубилася. – З сьогоднішнього дня вони законні чоловік і дружина. Дівчинка вона дуже хороша, добра, з легким характером. Може як раз і все нормально складеться у них. І забуде він своє невдале сімейне життя.
– А може Ви і дійсно маєте рацію? – в очах жінки загорівся вогник. – І навіщо я Вам все розповіла вам все, я ж обіцяла синові мовчати. Не кажіть нікому, а раптом і справді у них все складеться?
Я не стала нічого нікому говорити. Та тільки наступного вечора зателефонувала мені Марія.
– Дочка з речами додому повернулася вчора вночі, – каже. – Закрилася у своїй кімнаті і не хоче ні з ким розмовляти. Цілий день мовчки лежить, до стінки відвернулася.
– Зараз приїду – кажу.
По дорозі до них я думала, кого в цій ситуації мені найбільше шкода. Мені було дуже шкода подругу з дочкою, а ще більше шкода сваху Марії, яка розуміла, що виховала негідного сина, але зробити нічого не могла.
Фото ілюстративне – pinterest.
