– Мій син нещодавно переїхав в нове житло. Я запропонувала йому в нову квартиру наші меблі забрати – спальню і кухню, – розповідає шістдесятирічна Валентина Григорівна. – У них там поки зовсім нічого, порожньо! Сплять на надувному матраці. Кажу, беріть моє, а ми з батьком собі все нове купимо. А невістка губи скривила! Моя мама, каже, ніколи б так не зробила. Їй би і в голову не прийшло собі купувати нове, а мені віддати свій старий мотлох!
Мотлохом меблі Валентини Григорівни не назвати – купувалося все порівняно недавно, років дванадцять тому, в дорогих меблевих салонах. Вони з чоловіком люди досить заможні, і можуть собі дозволити найкраще. Що-небудь не беруть. Правда, це «найкраще» іноді грає не на руку. Начебто і набридли вже свої старі гарнітури, зараз стільки всього нового, оригінального, просто очі розбігаються. Валентина Григорівна взяла б новеньке, і матеріальна можливість для цього є.
Але міняти старе немає ніякого сенсу – воно все в ідеальному стані. Добротні якісні речі, розраховані якщо не на пів століття, то на десятиліття. Ну не викидати ж їх! А продавати – якщо тільки за безцінь. Та й клопітно це, продавати. Фотографувати, кудись все це викладати, відповідати на дзвінки, запускати в будинок чужих людей, які будуть всюди витріщатися, навіщо це треба.
Так що в чомусь невістка Галина, мабуть, має рацію: можливості прилаштувати свої гарнітури свекруха щиро зраділа.
– Але ж це, перш за все, я для них добру справу роблю! – обурюється Валентина Григорівна. – У них взагалі нічого. Порожні кімнати! Я їм безкоштовно віддаю хороші речі, а вони ще кривляться!
З квартирою синові з дружиною дуже сильно допомогла теща. Продала свою дачу, витягла накопичення. Молоді теж вигребли у себе все, що було, до копійки. Замахнулися одразу на двокімнатну квартиру, щоб уже жити багато років в комфорті. Тепер місце є, навіть якщо дитина народиться, буде достатньо.
Грошей тільки вистачило впритул, на ремонт теща ще позичила у своєї сестри. Але Валентина Григорівна не бачить в цьому ніякого подвигу зі сторони свахи.
Самі вони з чоловіком у витратах участі не брали – вони ще до весілля оголосили свою думку про те, що сина виростили і жити тепер будуть для себе. Так що на всі натяки невістки на тему «а ось моя мама вважає не так» просто розводять руками – а ми відразу, мовляв, попереджали. І що там твоя мама вважає – це не наша справа.
… Ремонт молоді в своїй новій квартирі зробили зовсім простенький і бюджетний – пофарбували, побілили, на підлогу поклали лінолеум. На меблі ось тільки, на жаль, нічого не залишилося. Брати щось у тещі син відмовився навідріз – вистачить вже, і так вони допомогли неабияк. Знайшли десь кілька табуреток, стіл, на підлогу кинули надувний матрац. Так поки і живуть. Не страшно, вони молоді, всі колись так починали.
Планували збирати і купувати поступово, але тут Валентина Григорівна запропонувала допомогу.
– Кухня вбудована у мене, але її можна точно так же розібрати і вбудувати у них! – розповідає Валентина Григорівна. – Все одно їм дешевше обійдеться, ніж нову брати. Ну, не ввійде якась шафка, і не треба! Завжди можна щось придумати. Я б і витяжку їм віддала, і плиту. Коли вони ще щось путнє куплять! І спальний гарнітур відмінний віддаю. Він, взагалі, як новий! Простоїть все життя.
Бентежить Валентину Григорівну тільки реакція невістки на її ініціативу. Син задоволений і начебто навіть радий, а ось Галина явно не в захваті, і Валентина Григорівна відчуває, що в молодій сім’ї йдуть серйозні дебати з цього питання.
– Невістка, мабуть, вважає, що людям похилого віку нові меблі не потрібні, коли старі ще є! – ображено розповідає Валентина Григорівна. – Нові меблі ми, в її картині світу, повинні були їм в квартиру купити! Вони молоді, у них життя попереду, їм більше треба.
В цій ситуації важко сказати, хто має рацію – у кожного своя правда.
Фото ілюстративне – darunok.
