Син мене не розуміє, але мені байдуже. Я йому так і сказала, що Оленка мені не чужа, ми з нею сім років під одним дахом прожили. Завжди до мене з повагою відносилася, слова проти не сказала, піклувалася про мене і про моє здоров’я. Ніхто ніколи так про мене не дбав. Оленка – сирота, я їй за маму стала. Добре жили вони з Дмитром, тільки діток не було.
Ох, як Оленка переживала, скільки сліз пролила. А Діма взяв і іншу знайшов. Проміняв дружину на незрозуміло кого. Ми з Оленкою і квартиру разом шукали, і речі разом перевозили. Як я тоді вибачалася – моя вина, не змогла синові вірність прищепити. А вона мене ще й втішала. Свята жінка.
З’їхала Оленка. Діма дівчину свою до нас привів. Я не зраділа, але не гнати ж свою дитину. Тим більше, Леся дитину чекала. Всі домашні справи були на мені. Нова невістка ні чаю не запропонує, ні в ванну не пропустить. Відразу ділити все почала на моє-твоє. І син-то не мій виявився, і квартира не моя, якщо вона там жити стала. Гаразд, думаю, його справа.
З Оленкою ми так і продовжили спілкуватися. Вона роботу змінила, вчитися пішла – кваліфікацію підвищувати. Потім дивлюся – посміхатися почала, оченята заблищали – закохалася. З Олександром мене познайомила, так і представила – моя мама. Я так розчулилася.
Тим часом, Леся народила, дитина займала багато часу. У сина з нею стосунки почали дуже псуватися, вони постійно з’ясовували стосунки. Я раз дитинку до себе забрала, другий. Дивлюся – вже зі мною внук живе. Лесі вдома цілодобово не було, Діма з роботи постійно затримувався. Я і в садок, і з садка. Іноді з Оленкою разом в садок ходили. Леся як дізналася, сцену влаштувала. Згадала, що вона – мати і їй вирішувати, кому не можна її дитя бачити.
Оленка моя заміж зібралася, мене запросила. Я вдома всіх попередила, що не буде мене. А вони саме в цей день дитину вирішили на мене залишити. Я Оленці подзвонила, сказати, що не прийду. А вона мені каже, мовляв, у нас буде дитячий стіл, з собою онука беріть. Я і взяла.
Увечері додому повернулися, невістка знову сцену закотила. Дмитро підключився – каже, я не мала права. Леся заявила, що якщо я продовжу з Оленкою спілкуватися, то вона збереться і піде, з дитиною разом. Мовляв, у них з Дімою через мене і не ладиться, що я Оленку шаную.
Подзвонила Оленці, пояснила, що не хочу бути винною в непорозуміннях сина і його дружини. А вона запропонувала переписуватися, якщо всі проти наших зустрічей. Зустрілися потайки, вона мені все зробила і показала.
Леся заспокоїлася. Я і подумала – дійсно, в мені справа була. Вона, може, відчувала моє несхвалення. Але я жодного разу її ні в чому не дорікнула, жодного разу!
Повз народження внучки я пройти не змогла. Подарунків накупила і поїхала в гості до Оленки. Дочка у неї нарешті народилася, так на Оленку схожа! Стала я в гості їздити, таїлась від домашніх, щоб знову не було сцен. Про онука не забувала – внучці що-небудь купую, і йому заодно.
Внучці пів року було, коли Леся мою розмову підслухала. Я з Оленкою розмовляла, вона поради просила, дитина спала неспокійно.
Знову сцена. Леся синові сказала, що бабуся його не любить, що чужа дитина мені дорожче і миліше, ніж він. Діма попередив, що вони всі з’їдуть і мене одну кинуть, якщо я не перестану підтримувати Оленку.
А мені так все набридло. У своєму будинку, як гостя. Тяжко було, я зібралася з силами і сказала: «З’їжджайте.» Син вухам своїм не повірив. Леся відразу почала: «Я ж тобі казала, що твою матусю крім Оленки твоєї ніхто не цікавить. Не потрібні ми їй».
З’їхали. Як недобре мені було. Розумом розуміла, що правильно все. А душа не на місці – власного внука на знімання вигнала. І відвідувати заборонили, не захотіли навіть спілкуватися.
З Оленкою розговорилися – вони ж знімали, на свою збирали, трохи залишилося зібрати. До мене перебралися, щоб скоріше накопичити. Знову вдома дитячий сміх зазвучав, знову дочка про мене дбати почала. Чоловік її – хороший, має золоті руки, теж слова поганого не скаже. Щаслива моя Оленка.
Сусіди синові донесли, що його колишня дружина у мене живе. «Дочка вона мені, як ти не розумієш? » А він тільки розсміявся. Сказав, що я чужих шаную, а на рідних мені все одно.
Оленка з’їхати хоче, щоб проблем мені не доставляти. А як я без неї? Без внучки? Адже буває таке, що чужі рідними стають? Ось і у мене так вийшло.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
