fbpx
Життєві історії
Сусідка з села Поліні подзвонила, просила приїхати швидко, її рідній тітці з чоловіком вже за 70, їм догляд потрібен, нічого самі робити не можуть. Поліна з чоловіком поїхала в село, тітка просила залишитися, бо в місті зараз важко, а за догляд обіцяла хату свою віддати. Поліна погодилася, викопала картоплю, родичку добре гляділа, та аж поправилася. А коли зима прийшла, тітка Надія по-іншому заговорила

Якось в кінці літа зовсім несподівано моїй колишній однокласниці Поліні подзвонила сусідка її тітки з села Ольга.

Тітці Надії 73 роки, а її чоловікові вже 76.

Їм важко зовсім зараз одним все робити, не справляються, але й у них нікого немає більше з рідних крім племінниці Поліни.

Сама Ольга декілька місяців ходила до стареньких людей, все їм допомагала, чим могла, але у неї теж своє життя, свої справи і своя сім’я, тому вони дуже просила її зрозуміти.

Сусідка сказала, щоб Поліна приїжджала і сама гляділа своїх вже давно немолодих родичів.

Тітка Надія – рідна сестра мами моєї колишньої однокласниці, якої вже 5 років, як немає.

Як виявилося, рідні сестри багато років зовсім не спілкувалися між собою, тому про свою рідну і водночас таку далеку тітку Надію Поліна знала зовсім мало.

Але моя колишня однокласниця вирішила, все таки, з чоловіком поїхати в село і хоча б провідати свою родину, адже, якби там не було, а вони люди зовсім старенькі, хоча б подивитися на них, побачити, як вони живуть.

Тітка Надія зі своїм чоловіком стала просити свою племінницю, щоб Поліна залишила своє місто, адже свого житла вона там не має, а орендує квартиру.

Бабуся переконувала, що усім буде краще, коли молода сім’я залишиться жити в селі разом з ними, догляне їх і матиме хату, яка залишиться після них.

Поліна задумалася, і стала радитися зі своїм чоловіком.

В місті зараз живеться дуже важко, роботи все менше, ціни ростуть. Світла немає, ні води, ні тепла.

А в селі хатина, грубка, криниця, газ проведений – було б бажання, зробити можна все.

Так Поліна з чоловіком вирішили залишитися в стареньких.

Чоловік знайшов собі роботу в фермера, Поліна влаштувалася на пошту. Заробляли небагато, але село гарне і життя тут легше.

Поліна стала гарно доглядати за старенькими людьми, смачно готувала, все робила вдома.

Тітка Надія з чоловіком, аж на очах розквітали, набиралися сил.

Чоловік Поліни, в свою чергу, не шкодуючи грошей, які вони з дружиною збирали на своє житло, поставив гарний паркан біля хати, став робити прибудову до хати, адже знав, що все залишиться їм.

Викопали картоплю, осінь так і швидко минула, тітка Надія покращала, наче помолоділа.

А потім стала постійно докоряти Поліні в усьому, завжди ходить незадоволена така, все їй не так. Ще й чоловік племінниці догодити все не міг ніяк. То не так дрова порубав, то не в той колір ворота пофарбував, довелося перефарбовувати, бо не так усе.

Тепер, коли все в господарстві навели лад, купили дрова і порубали, тітка Надія стала натякати племінниці, що вона їх доглядає погано, он з сусідкою Ольгою їм краще було, вона їм рідніша, багато років її знають і хату їй з чоловіком таки перепишуть, от вона дуже добра людина, сусідка їм до душі.

В той же день Поліна зібрала сумки, усі речі і сказала, що ноги її більше не буде у родичів, ні хати, ні їх не хоче.

Поїхала тоді з дитиною і чоловіком у місто Наталя лише з однією єдиною думкою, що добре, що хоч розум мала, що гроші усі на старих родичів не витратила.

А через тиждень тітка Надія вже сама стала дзвонити Поліні, просити вибачення, казала, щоб та поверталася назад з сім’єю до них в село, їм так добре було з нею.

Поліна мовчки поклала телефон і більше навіть його не брала. Як склалася доля її далекої родини її не цікавить, більше не хоче робити їм добро.

Поліні байдуже, що старенькі і як, знати більше тих людей не хоче. Чи можливо, вони старенькі і в такому віці їм потрібно вибачати?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page