В наш будинок в’їхали нові сусіди. Молоді чоловік і дружина, Тарас і Ірина. Тільки два місяці, як одружилися. Квартира була куплена батьками Тараса. Гарна, двокімнатна. Меблі теж купили вони.
Наречена в’їхала в будинок тільки зі своїми особистими речами. Один невелику валізу на коліщатках і сумка. Усе.
Про це говорили сидять на лавочці сусідки. А їм, в свою чергу розповіла про це мати Тараса. Вона ж і розповіла, що невістку свою прописала тільки тимчасово.
Сказала, що квартира оформлена на неї, не на сина. Хіба мало що. Раптом шлюб невдалим виявиться. Забере невістка половину квартири. А то і всю, якщо народить. І що тоді?
Сусіди наслухавшись і надивившись різних випадків з життя, матусю підтримали. Похвалили за передбачливість. Про всяк випадок придивлятися почали до молодої дружини. Що там вона за птиця така?
А дівчина була весела і спокійна. Кожен день вона приходила з роботи, купувала продукти. Готувала чоловікові вечерю. Він теж не затримувався, приходив вчасно. Іноді вони гуляли у дворі, або сиділи на лавочці і дивилися на дітей. Напевно уже подумували про своїх.
Свекруха забігала кожен день. Метушилася, часто покрикувала на невістку. Чути було на весь під’їзд. Весь час чимось незадоволена, сердита.
Якось її син і потрапив до лікарні. При цьому лікування могло затягнутися на кілька місяців. Ірини ніде не було видно. Я думала, що вона постійно у чоловіка буває, поки не зустріла на сходах маму Тараса.
– Ірина поки у подруги живе, – опустила вона очі. – Я попросила її там пожити. Нічого їй одній тут перебувати.
– Так вона не живе тут? – здивувалася я.
– Ні. Ми їй не дозволили. Сама знаєш, такий час.
– А син не проти такого рішення?
– Я що він скаже? Квартира моя. Сам він у нас в квартирі прописаний. А тут я господиня. Чужі мені не потрібні.
Ну, я нічого не сказала. Зате я помітила, що вона теж почуває себе не дуже добре, бо пішла додому, тримаючись за стінку.
А ввечері сусіди мене просвітили. Мовляв син закочує сцени в лікарні, хоче, щоб дружина за ним дивилася. Скоро його випишуть, а мати не бажає щоб Ірина до нього повернулася. Все квартиру свою береже, трясеться над добром. Невістка приходила щось з речей взяти, так вона валізу цілком викинула. Мовляв, щоб жодної ганчірки її в квартирі не було.
А сама ледве ходить. Хворіє, але все ж не лягає в лікарню. Боїться, що син з лікарні повернеться і дружину знову в квартиру забере. Вже і чоловік з нею лаявся, щоб залишила дітей в спокої. Нікого слухати не хоче.
Через два тижні сусідка сама потрапила в лікарню. Тепер вона нічого не хоче, ні квартиру, ні грошей. Плаче, і думає тільки щоб видужати. Ніщо її не тішить, навіть те, що син виписався і вдома вже.
Дійшло до неї, що квартири, гроші, нічого не значать, якщо здоров’я немає. Сказала мені по секрету, що пропише Ірину і сина в квартирі. Подарує її їм. Аби лише одужати. Просила мене, щоб я з Іриною поговорила і та до неї приходила і допомагала.
– Вона мені так потрібна, – говорить вона. – Мені масаж треба робити. Син не хоче зі мною розмовляти, чоловік не може.
Я поговорити обіцяла, але вмовляти не буду. Нехай дівчина сама вирішить, що робити.
Фото ілюстративне – yep.
