До того, як не стало мого чоловіка, я жила звичайним життям. Часто була зайнята турботою про чоловіка, тому нудно мені ніколи не було. Овдовіла я три роки тому, живу одна у великій трикімнатній квартирі і відчуваю себе там дуже самотньо. У мене є син, але ні він, ні його сім’я не хочуть зі мною спілкуватися.
Андрій у нас з чоловіком – єдиний син. Ми все життя ним дуже пишалися – красень, розумник, він зараз має власний прибутковий бізнес. У мене двоє чудових онуків: хлопчик і дівчинка. Але ось з невісткою у нас відносини майже з самого початку склалися не дуже хороші. Чогось особливого не було, просто – загальна неприязнь.
Проте мене це не бентежило, я завжди ставилася до цього факту байдуже, історія відносин свекрухи і невістки стара як світ. Я теж колись була невісткою, тому для мене це закономірно і нормально. Але моя невістка мабуть так не вважає, і затамувала на мене образу. Зараз, коли почуття самотності відчувається дуже гостро, мене ця ворожнеча почала неабияк дратувати. Дружина мого сина не привозить до мене онуків, не пускає до мене мого сина.
Дуже рідко вони можуть до мене всі разом заїхати, коли їдуть повз звідкись. І то, забіжать на п’ятнадцять хвилин і відразу їдуть. А я знову залишаюся одна в своїй величезній квартирі. Мені так хочеться, щоб мені хоча б онуків на канікули залишали. Для мене це були б приємні клопоти. Але ніколи вони так не роблять, пояснюючи це тим, що у дітей поряд з будинком гуртки і додаткові заняття, і возити до мене їм незручно.
Син теж прямо не говорить, чому так рідко до мене заїжджає, але я і сама знаю причину. Шкода, що вчасно не налагодила відносини з невісткою, зараз все могло бути по-іншому. Я і зараз готова це зробити, але моя вона зовсім не хоче йти на контакт.
Невже дружина сина не розуміє як мені самотньо? Адже у мене нікого не залишилося крім них, і про кого ж мені піклуватися? Адже вона повинна розуміти, що теж колись стане чиєюсь свекрухою. Боюся, що вона повторить мої помилки, а потім буде шкодувати. Ну, ось як мені зараз виправити ситуацію, я зрозуміла, в чому була не права, і готова змінюватися. Тільки кому це вже треба?
Син теж уже не відчуває такої теплоти і любові до мене як раніше. Ось і залишилася я як та бабка з казки «біля розбитого корита», нікому я не потрібна, і ніхто мене не любить.
Щовечора така туга бере, вовком вити хочеться. Я начебто все життя старалася, щоб всі рідні крутилися біля мене, але, напевно, перестаралася. Як же це важко усвідомлювати свою непотрібність. Розумію, що це неправильно, але мені так себе шкода, постійно плачу, коли думаю про це. Як же мені повернути прихильність невістки?
Сусідка порадила мені приготувати щось смачненьке і покликати дітей на обід. Я так і зробила, згадала, що любить невістка і внуки, приготувала все гарненько, в неділю зранку телефоную і кажу, що чекаю їх в гості. Питаю, о котрій годині будете? Сказала, що дуже скучила за ними усіма. Але невістка тактовно знайшла чергову відмовку, щоб не приїжджати. Сказала, що у них машина в ремонті.
Ну хіба це причина? Можна було б спокійно викликати таксі. Можна було б, якби хотілося…
Можливо, я сама винна в ситуації, що склалася. Може, я образила її колись. Але я ж готова на все, аби тільки не бути такою самотньою і повернути любов своїх близьких.
Фото ілюстративне – vsetorti.
