fbpx
Життєві історії
Сусідка мене запитала, чому я не їду до когось з дітей, адже у мене їх троє, і всі давно живуть за кордоном. Але я розумію, що по суті їхати мені нікуди

Мені 67 років, я пенсіонерка, живу сама. У мене є троє дітей, але всі вони давно роз’їхалися по світу. Ми з чоловіком з розумінням відносимося до цього – це ж життя. Діти виросли, у них своя дорога. А ми собі з Михайлом трималися разом.

Три роки тому не стало мого чоловіка і я залишилася сама. Не скажу, що мені пенсії на все вистачало, але я старалася щось на дачі виростити, щось дешевше купити, одним словом, економила як могла.

Мій старший син в Канаді вже багато років. Там у нього дружина і троє дітей. Середній син осів в Америці, теж там одружився, дві донечки ростить. Сини далеко, тому не приїжджають зовсім. Лише раз на місяць телефонують мені, розповідають про успіхи онуків.

Ми завжди думали, що біля нас залишиться моя молодша донька Катерина. Але і вона виїхала за кордон, вже років десять живе у Франції. Спочатку теж приїжджала додому рідко, бо не мала потрібних документів, а потім, коли легалізувалася, то раз в рік на свята їхала до нас.

Так продовжувалося багато років, і я ніколи не нарікала на своїх дітей, навпаки, раділа їхнім успіхам і молила Бога, щоб у них було все добре. Але коли в Україні почалася війна, я захвилювалася, бо зрозуміла, що одна залишилася.

Сусідка моя все мене питає, чому я не їду до когось з дітей. Каже, як це, мовляв, так – маєш троє дітей, і ніхто маму не може прихистити.

А куди я поїду? До синів далеко, та й не так просто виїхати в Америку чи Канаду. Одна надія була на Катерину, але вона чомусь мені не пропонувала до неї переїжджати.

Одного разу я набралася сміливості і сама їй подзвонила, кажу, що тривожно мені тут, і я хотіла б до неї приїхати хоча б на якийсь час. А вона мені каже: «Куди Ви мамо приїдете? І що тут робитимете? Місця у мене мало. Якщо хочете, їдьте в Польщу, там біженців приймають, і дорога недалека».

Мені від цих слів стало дуже прикро. Не знаю, чи то я таку черству доньку виховала, чи то світ її так змінив. Словом, нікуди я не поїхала, сиджу вдома і сподіваюсь на те, що все буде добре.

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page