Коли я вийшла заміж, то відразу пішла жити до чоловіка, як кажуть у нас в селі – в невістки. Але по замовчуванню, особливо в моїй ситуації – це прирівнювалося до того, що я пішла в найми.
Заміж я вийшла дуже молодою, мені ледь 18 виповнилося. Сама я з далекого села, та ще й з багатодітної сім’ї. Якось один мій родич робив весілля сину, там я і познайомилася з Петром, своїм майбутнім чоловіком.
Він дуже вирізнявся манерами і своїм зовнішнім виглядом. Був старшим за мене на 8 років. Майже з перших днів нашого знайомства говорив про одруження, бо йому вже час підходив. А мої батьки подивилися, що хлопець хороший, з заможної сім’ї, і прийняли старостів, мовляв, а чого чекати.
Петро був єдиним сином у своїх батьків. Жили вони в приміському селі, до обласного центру 20 хвилин. Мали гарний будинок, велику господарку. Коровою чи козою мене не здивуєш, я виросла в багатодітній сім’ї, тому змалку звикла до роботи.
Живучи у свекрухи, я мала робити все: поратися в стайні, доїти корову, прибирати в хаті, варити їсти, і встигати на городі ще щось робити. Не шкодували мене навіть тоді, коли я дитину чекала, а мені насправді було дуже важко. І навіть пожалітися на своє життя не було кому, бо я в чужому селі нікого не знала, а подруг заводити мені свекруха не дозволяла.
Єдиною людиною, хто мене хоч трохи шкодував, була сусідка, тітка Марія. Вона дуже не любила мою свекруху і тому мені співчувала, казала, що я пізнаю коло них немало горя.
Я народила сина, але це аж ніяк не звільняло мене від обов’язків по господарству, я робила все те саме, тільки тепер додалися ще і турботи про дитину. Петро весь день був на роботі, а коли повертався додому, після вечері, якою я його мала нагодувати, він лягав на диван і дивився телевізор.
А потім взагалі він почав пізно приходити додому, інколи напідпитку, а інколи і зовсім не ночував. Я підозрювала, що у нього з’явилася інша, але жодних претензій висунути не могла, бо мене тут же присаджувала його мама. Вони мені постійно нагадували, що це вони мене годують, а тому я повинна мовчати.
Ще й, як на зло, тітка Марія в Італію на заробітки поїхала, то ж я навіть не мала кому поплакатись. Я тоді була дуже молода, і мій чоловік разом з свекрухою користувалися моєю безпорадністю.
Якось сусідка приїхала додому у відпустку і покликала мене до себе в гості. Я вже не стримувала емоцій, і все їй розповіла. А вона мені порадила втікати від цієї сімейки подалі. Ми розуміли, що свекруха мене не відпустить, але вона дуже любить гроші, тому якщо я скажу, що їду заробляти для них, то це спрацює.
Це і справді спрацювало, Марія прийшла до нас додому, стала хвалитися, що заробляє щомісяця по тисячу євро. У свекрухи моєї очі заблистіли, але сама вона на заробітки їхати не хотіла. То ж коли я сказала, що хочу поїхати, і чоловік, і свекруха відразу погодилися.
Я була щаслива, хоча і не зовсім розуміла, що мене чекає в тій Італії, адже я ніколи нікуди не їздила. Та тітка Марія мене запевнила, що допоможе мені перший час. Єдине, що мене стримувало, це мій п’ятирічний син, але я бачила, як свекруха його любить, тому не хвилювалася за його майбутнє.
Я поїхала, і перших кілька років справно висилала гроші додому, і чоловік, і свекруха раділи. А в мене з перших днів в Італії з’явилася думка, що додому я нізащо не повернуся. В мене була мета заробити трохи грошей і забрати сина до себе.
З часом я перестала висилати свекрусі і чоловікові гроші, чим їх дуже розізлила. Вона налаштували дитину проти мене, і я фактично втратила сина.
Зараз мені 45 років. Я вийшла заміж в Італії за італійця, моє життя круто змінилося. У нас є дві донечки. Можна сказати, що я щаслива. Єдине, що мене засмучує, це мій син. Він так і не пробачив мене. Нещодавно він одружувався і не запросив мене на весілля.
Я передала йому 5 тисяч євро, гроші він взяв, але зі словами: “Хочеш відкупитися? А не вийде!”. Мені дуже прикро.
Як донести синові правду? Що йому сказати, щоб він зрозумів, чому я так поступила?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.