Ярослава готувалася до зустрічі гостей, бо щонеділі до неї в гості приходила донька з зятем і внучкою. Це були для жінки найщасливіші години. Іринку вона дуже любила, тішилася за щастя дочки, бо сама у шлюбі так і не змогла стати щасливою.
В свій час Ярослава вийшла заміж з великого кохання, у шлюбі народилася донечка. З чоловіком вони працювали, будували хату, хотіли, щоб все було як у людей. А потім Ярославі захотілося більшого, і вона відправила чоловіка на заробітки. Три роки все було добре, Василь гроші заробляв, будинок їхній став найкращим на всю вулицю.
А одного разу сусід, який з її чоловіком працював за кордоном в одній бригаді, розповів своїй дружині, що у Василя на чужині є інша. Та обіцяла мовчати, але не втрималася, і при першій ліпшій нагоді все видала Ярославі. То ж коли чоловік черговий раз повернувся із заробітків додому, на нього вже чекали валізи і розлучення.
Як не просився Василь, але Ярослава була невблаганна. Не змогла пробачити. Вони розлучилися, чоловік поїхав з села, залишивши дружині і доньці будинок. Більше Ярослава його не бачила.
Донька виросла, вийшла заміж, і пішла жити до чоловіка. Зять подобався Ярославі – серйозний, роботящий, вміє гроші заробити, дочку любить, внучку Ярославі щонеділі привозять. А вона вже від суботи зранку бігає по кухні, щоб приготувати дітям щось посмачніше. Але цієї неділі донька приїхала до мами без чоловіка, і дуже засмучена.
– Мамо, я розлучатися буду, – сказала Іринка. – Ти батькові зраду не пробачила, і я не зможу. А доньку ми з тобою якось виростимо.
Ярослава слухала доньку і вухам не вірила – ну не може бути, щоб у Іринки її доля повторилася. Але вона промовчала, спершу нагодувала доньку смачними булочками з вишнями, її улюбленими, пригостила чаєм, і сказала, щоб та трохи відпочила. Від перевтоми Ірина відразу заснула. Ярослава зателефонувала зятеві і задала йому всього лише одне питання – чи любить він її Іринку. Той відповів, що дуже любить і не уявляє собі без неї і донечки свого життя.
Іринка прокинулася, і почала збиратися додому. Ярослава попросила доньку не приймати ніяких рішень тиждень, а на наступну неділю вони знову повернуться до цієї теми. Ірина пообіцяла мамі, що зробить все так, як вона просить.
На наступну неділю Ярослава приймала гостей – доньку, зятя і внучку. Іринка виглядала щасливою, а мамі тихенько подякувала за добру пораду.
Коли діти поїхали додому, Ярослава мила посуд і думала. чому в свій час їй ніхто не дав такої мудрої поради. Можливо, їй би зараз не було так самотньо у цьому великому будинку.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
