Коли Марія дізналася, що її Степан у місті собі іншу знайшов, вона місця собі не знаходила, адже у них підростало троє дітей, і всі ще школярі.
“Дітям батько потрібний, тому доведеться мені змиритися”, – думала про себе Марія, а ночами тихо плакала в подушку.
Вранці Степан йшов на роботу в чистеньких, напрасованих сорочках, Марія йому, як завжди, готувала сніданок, цілувала в щічку, і потім з трепетом серця чекала, чи повернеться чоловік додому, чи вже сьогодні він, нарешті, зробить вибір і піде до неї, до розлучниці.
Марія якось навіть в місто поїхала, щоб подивитися на неї, і зрозуміти, чим же вона краща. Подивилася… І засмутилася дуже… Бо Степан знайшов собі справжню красуню.
А що вона? Проста жінка з села, яка за роботою і доглядом за дітьми, зовсім забула про себе.
Одного разу Степан прийшов з роботи швидше, ніж зазвичай, сказав Марії, щоб присіла, бо має до неї серйозну розмову.
Дружина вже знала, що хоче сказати їй чоловік, тому сіла на табуретку, і просто розплакалася.
– Я йду від тебе. Будинок залишаю тобі і дітям. Аліменти платити буду.
Степан швидко зібрав свої речі, які вмістилися в кілька валіз, і пішов, а Марія залишилася в повному невіданні, що робити далі, адже наймолодшому сину було всього 10 років.
Як жити далі, жінка не знала. На допомогу прийшла мама Марії, яка їй порадила, щоб та за кордон їхала.
– Не переживай, доню, не ти перша, разом ми впораємося! Їдь на заробітки, а за дітьми я пригляну.
Довго Марія не думала, прийняла пропозицію матері, і вирушила в Італію. Якщо не собі, то хоча б дітям допоможе.
Бог допоміг цій родині – діти росли під турботливим наглядом бабусі, а Марія, тим часом, заробляла гроші.
Усіх своїх дітей Марія в університетах вивчила, не шкодувала грошей, аби лише у дітей була вища освіта.
Коли настав час їм одружуватися, вона всім трьом весілля гарні поробила.
Діти і батька кликали на весілля, та його дружина була проти, щоб він туди без неї йшов, тому Степан обходився тим, що передавав нареченим скромний конверт з грошима.
Вдалося Марії своїх дітей і житлом забезпечити – усім своїм дітям вона змогла придбати по однокімнатній квартирі, так би мовити, дати добрий старт, а далі вони вже нехай самі.
Одним словом, за ці 20 років, що Марія була на заробітках, її життя дуже змінилося, та й сама вона змінилася.
Свою хату в селі Марія теж дуже добре впорядкувала, і вирішила, що досить з неї тих заробітків, і що вона вже вдома залишиться.
Степан як почув, що колишня дружина додому повернулася, прийшов до неї з пропозицією, хоче знову зійтися. Каже, що пожив з другою дружиною, і зрозумів, що перша таки краща.
– Пізно, Степане, ти все зрозумів, – спокійно відповіла йому Марія. – Немає гірших-кращих, а є вибір, який ми робимо, і зараз вже нічого назад не повернути.
Тоді Степан став до дітей заходити, щоб ті переконали матір, аби вона батька назад прийняла, але Марія і не думала цього робити. Діти, до речі, її зрозуміли, і стали на її сторону.
Зрозумів аж тоді Степан, що за все в житті доводиться платити, але пізно він це усвідомив, бо назад, і справді, уже нічого не вернеш…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
