fbpx
Життєві історії
Степан тер буряки свиням, корова вже була видоєна, як на подвір’я ступив кум, він приніс новину. Десь 2 місяці тому дружина Степана поїхала в Італію. Їй багато років не давала спокою велика хата сусідки, яка росла на очах, поки та в Італії заробляла гроші. Поліна позичила гроші в свекрухи, залишила дітей та господарство на Степана і подалася за кордон, за легкими доларами

Степан тер буряки свиням, корова вже була видоєна, як на подвір’я ступив кум. Іван розповів, що вже телефонувала його дружина, вони з Поліною вже в Україні.

На подвір’я зайшов старший син, 9-річний хлопчик, повернувся зі школи. Миколка потис руку дядькові Іванові і побіг переодягнутися, щоб допомогти татові. Менший синочок в садочку, його приведе пізніше мати Степана, бабуся їм допомагає зараз гарно.

Живеться Степанові з двома малими дітьми не просто, а все тому, що Поліна подалася в Італію.

Спочатку жінка скаржилася, що все погано, роботи гарної знайти не може, бо тій, на яку її запросила подруга, вже інша жінка працює, з Вінниці швидше приїхала. А Поліна, поки документи збирала, запізнилася. Тепер жінки з України їй допомагають хоч якусь роботу знайти, щоб назад в село не повертатися, а позичені гроші відробити.

Гроші поліні позичила свекруха, бо жінка вже рік вмовляла чоловіка. Поліні не давала спокою велика хата, яку побудувала сусідка Ірина, яка з “тієї Італії роками не вилазить”. Людська заздрість – дуже погана риса, яка не дає спати спокійно, так і не давала вона спокою Поліні ні дня.

Степан тримав гарне господарство, працював у місцевого фермера, копійку приносив додому хорошу, чоловіки в селі і того не заробляли, але хату на ці гроші Поліна не побудувала б.

І стала Поліна день і ніч скаржитися на життя, на чоловіка, нічого їй не миле, сусіди живуть багатше. Втомлений постійними скаргами Степан, сказав дружині, що поїде у місто працювати, але господарство доведеться продати, бо Поліна діла ні до чого не має, доглядати за ним не буде.

Поліна й того не хотіла, от якщо вона поїде в Італію, тоді й долари з’являться, ото заробітки, а чоловік нехай за господарством і дітьми вдома сидить.

Поліна постійними суперечками вмовила чоловіка, випросила у свекрухи позичити гроші і поїхала.

Але життя заробітчанки з України в Італії не таке райдужне, як фантазувала Поліна. Її робоче місце зайняла інша жінка, а вона ледве знайшла роботу, доглядати за бідною сеньйорою, діти якої, хоча постійно працювали, та доглядальниці багато платити не могли. Поліна вирішила залишитися, хоч на пару місяців, бо соромилася відразу повертатися в село.

І от, коли минуло 2 місяці, вона повідомила чоловіка, що скоро повернеться додому, з собою має лише 500 доларів, більше заробити не вдалося. Жалілася, що їй важко, скучила за ним і за дітьми, а найголовніше зрозуміла добре, як ті гроші тут даються жінкам.

Важко повірити, але Степан лише зрадів цій новині, бо життя після того, як дружина поїхала за кордон, змінилося в їх сім’ї, усім важко без мами.

Прибігла бабуся з молодшим онуком, стала метушитися на кухні, готувати дітям їсти. Усі чоловіки в сім’ї чекали свіжого смачного борщику.

Вже темніло, коли на подвір’ї з’явилася Поліна, вона тримала дві невеличкі сумки, навіть гостинців не встигла прикупити, лише дістала дітям по цукерці.

Опустивши голову, вона стала розповідати рідним, як важко одній далеко на чужині, що вона ніколи більше не залишить їх і не потрібні їй ні гроші великі, ні хата, аби поруч з ними бути.

Навіть свекруха заплакала, грошей у Поліни не взяла, бо рідніших за них у неї немає.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page