fbpx
Життєві історії
Степан давно розлучений, нещодавно він зробив мені пропозицію вийти за нього заміж. Мені 57 років, у мене доросла донька, яка каже, що я заслуговую на щастя, нехай і пізнє, але я не впевнена, чи варто в такому віці щось змінювати

Коли мені було 27 років, я народила доньку. Чоловіка у мене не було, дитину я ростила сама. Зараз мені виповнилося 57 років. Заміж я так жодного разу не виходила. Моя дочка вже виросла, отримала прекрасну освіту. Нещодавно вона вийшла заміж. Зараз працює в солідній компанії. Свого батька вона не бачила жодного разу.

Це була моя перша закоханість. Він приїхав в нашу країну з Італії за програмою обміну студентами.

Мені все ще подобається Італія. Їздили туди з дочкою на відпочинок.

Не хочу розповідати про подробиці нашого роману. Про те, що я чекаю дитину, я дізналася, коли мій італійський друг уже покинув нашу країну. Тоді мені допомогла мама, тато теж був дуже радий появі внучки.

Завжди знала, що у мене хороші батьки, але тоді зрозуміла, що вони в мене найкращі. Їх давно вже немає на цьому світі, але я досі відчуваю їхню підтримку і турботу. Весь цей час я жила заради доньки.

А п’ять місяців тому я зустріла чоловіка. Ми зустрілися в магазині: він стояв в черзі за мною. Вже на касі, пробивши майже всі продукти, я згадала, що хотіла купити чай. Затримала касира на хвилину, щоб захопити чай. А чоловікові, що стояв в черзі за мною, це не сподобалося.

Я забрала свої покупки і вийшла. Але тут мене хтось наздогнав, а коли я обернулася, то побачила цього того чоловіка усміхненим і з коробочкою цукерок в руках.

Наздогнав мене, зупинив і почав вибачатися за свою витівку. Пояснив, що втомився на роботі і не хотів чекати. З’ясувалося, що живемо по сусідству. Чоловіка звати Степан, він розлучений, живе один. Діти у нього дорослі і самостійні.

Степан виявився дуже розумним, інтелігентним і гідним чоловіком. Ще через пів року він зробив мені пропозицію вийти за нього заміж і жити разом.

Я прийняла його пропозицію. Сама не розумію, навіщо. Напевно, хочеться все таки побути дружиною. Можливо, мені набридло жити одній. У дочки вже своя сім’я і своє життя. Чекаю, коли з’являться онуки.

Але, після того, як ми офіційно подали заяву і почали жити разом, з’явилося якесь незрозуміле мені відчуття дискомфорту. Практично все життя я прожила одна. Я настільки звикла, що виявилося непросто перебудувати свої звички.

Я звикла до ідеального порядку, щоб всі речі лежали на своїх місцях. А він не звик навіть взуття ставити відразу в шафу. З боку це може здатися занудством. Тільки моє життя налагоджене і усталене, і щось змінювати в цьому віці дуже важко.

Щоранку я п’ю чай і читаю новини в тиші. Тепер мені потрібно читати новини і для нього, а після ще й обговорювати те, що трапилося. Я втрачаю особистий простір і відчуваю себе некомфортно. Мені неприємно, що він ходить по дому в розтягнутих штанях і в дірявій футболці, але на роботу вбирається як модель.

Може потрібен час, і я зможу звикнути? Перестану звертати увагу на брудні шкарпетки на килимі або на нудні моралі і поради. Але що якщо не звикну?

Звичайно, я не втрачу нічого, адже ми робимо висновок шлюбний контракт. Кожен з нас залишиться при своєму майні. Чи варто витрачати на ці відносини час? Холостяцьке життя стало для мене звичним життям. Чи варто починати все заново?

Переживаю. Моя дочка каже, що я заслуговую на щастя. Але я хвилююся, а що, якщо раптом ми не зможемо жити разом. От і залишається питання – чи варто виходити заміж в 57 років?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page