Лариса забігла до хати і практично з порогу почала:
– Стефо, завтра збереш речі, і щоб духу твого тут навіть не було.
Стефа, нічого не розуміючи, почала проситися:
– Ларисо, що ти таке кажеш? Чи ти геть від горя збожеволіла? Мені теж не легко, я ж рідного брата втратила! Схаменися!
Та братова, схоже, була налаштована рішуче:
– А це тут до чого, – не вгавала Лариса. – Василь, може, тебе і пожалів, та я з тобою жити не збираюсь, я особисто тобі нічого не винна і ніяких обіцянок не давала.
У свої сімдесят, як не дивно, але особливих пожитків Стефа не назбирала. Заливаючись сльозами, склала дві невеличкі торби, і присіла. Вона не знала, куди має далі йти. Хіба під тином віку доживати, бо хоч і мала трьох дітей, розуміла, що до жодного не могла звернутися за допомогою.
В її житті все змінилося три роки тому. Тоді вона жила у своїй трикімнатній квартирі. Та якось до неї зайшов старший син, на його обличчі було написано, що потрапив в біду. Стефа почала розпитувати, що сталося. А той і розповів, що програв серйозним людям велику суму грошей. Тепер небезпека чатує і на нього, і на всю його сім’ю.
Син говорив затинаючись, і ховаючи очі. Просив лиш про одне: взяти потрібну суму у кредит, адже сам офіційної роботи не мав. Він навіть банк знайшов, де під заставу житла, швидко мали отримати потрібні кошти.
Серце матері не витримало і вона вирішила допомогти сину у скруті. Зробила все, як він просив, та вже через місяць пролунав перший дзвінок із банку з проханням внести необхідну суму для погашення кредиту.
Син переконував, що то якась помилка, що він справно все платить. Та насправді Євген обманув матір і невдовзі квартиру у неї забрали через суд, а син навіть “вибач” не сказав. Правда, щоб не залишати маму на вулиці, запропонував їй переїхати до нього.
Стефа пішла жити до до Євгена на їх орендну квартиру. Та життя там не було. Одного разу невістка прямо заявила, що свекруха їй набридла, що її дратує її старече шаркання по підлозі, її запах, і взагалі, вона не хоче, щоб мати з ними жила. Євген стояв за плечима дружини й мовчав, стало зрозуміло, що то їх спільне рішення.
Стефа зі сльозами на очах почала збиратися і зателефонувала доньці. Надійка в той же день забрала маму до себе. У неї було троє дітей і вона дуже втішилася, що нарешті матиме няньку. Тепер вся робота – дивитися за трьома малолітніми дітьми, прати, готувати, прибирати, лягла на тендінті плечі літньої жінки.
Старалась як могла, але роки, хворе серце та ноги не дозволяли встигнути скрізь. Посипалися докори: чому посуд не вимила, чому дітей не відвела куди просили, як можна було за цілісінький день не попилососити, чому на обід лиш борщ, хоча б вареника якого зліпила. Що мала сказати Стефа, лиш плакала та пила заспокійливе. А коли потрапила на лікарняне ліжко, Надійка ховаючи очі попросила до них не повертатися.
Тоді Стефа попросилася до середнього сина, але той і сам жив в приймах у тещі, тому відразу запропонував мамі лише хостел. Тоді з лікарні Стефу забрав рідний брат до себе в село. Але зараз його не стало, і Лариса, дружина, наполегливо вимагає, щоб Стефа покинула їхню домівку.
Стефа сиділа біля своїх зібраних речей і не знала, куди їй податися. Вона ніколи б не подумала, що її чекатиме така старість, адже вона народила і виховала трьох дітей.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
