Я вже на собі переконалася, що досить часто в житті буває так, що людину потрібно просто підтримати у непросту хвилину, адже у кожного в житті наступає не найкращий період, як життя показує, частенько комусь з нас може бути потрібна допомога та підтримка.
І дуже важливо, щоб саме в цей час хтось простягнув руку допомоги, був поряд у досить непросту хвилину.
Микола – добрий знайомий мого чоловіка. Колись вони працювали разом багато років, а потім Микола звільнився з роботи, влаштувався на інше місце, але періодично вони зідзвонювалися, спілкувалися між собою, як старі друзі. Іноді він заїжджав до нас в гості.
У Миколи була сім’я, дорослий син, який вже одружився. Але раптом, в один з візитів його ми, несподівано, довідалися з чоловіком, що він розлучається.
Вийшло так, за словами Миколи, що дружина зрадила йому, пішла до іншого і з ним тепер не живе.
Ми, звичайно, коли його уважно вислухали, поспівчували йому. Вислухали його, намагалися підтримати доброю порадою та гарними намірами, та й просто словом. Якби ми знали, чим все це закінчиться, можливо, вчинили б тоді зовсім інакше.
А згодом Микола унадився до нас приїжджати майже щотижня. Причому, він любив з’являтися без причини і особливого запрошення. Подзвонить тільки, запитає: «Ви вдома зараз? Я зараз заїду до вас, я вже в дорозі».
Відмовляти йому нам було зовсім якось незручно і це зрозуміло. Бувало й так, що ми навіть відкладали свої справи. Кожен раз нам доводилося вислуховувати його монологи про погану дружину, про те, як недобре вона з ним вчинила, про те, як вони майно ділять, як вони не можуть мирно розійтися.
Ми старалися, як могли, адже бачили, що людині зараз важко, адже зруйнувалася його сім’я, його маленький світ, втішали його, співчували.
Микола у нас, майже завжди, засиджувався допізна. А у нас діти, режим якийсь все таки. Треба їх вчасно і помити, і спати укласти. А Микола у нас все сидить та сидить. Просити піти, начебто і шкода людину, неприємність у нього, виговоритися хоче.
По черзі, як-небудь, помиємо діточок, укладемо спати, і далі сидимо з Миколою. Так ночі і пролітали. Бувало, що й ночувати його у себе залишали.
Все б нічого, але ці візити стали все частішими і вже реально нас напрягали, вони нас втомлювали дуже, тому, що ми не могли почувати себе комфортно у власному домі. У нас своя сім’я, свої інтереси. І ще одну дитину, тим більше таку дорослу, заводити не хотілося. Співчуття співчуттям, але якась елементарна повага і виховання і такт у людини повинні бути?! Та й вже було таке відчуття, що він заїжджав просто смачно поїсти у нас і час провести.
Згодом я стала помічати, що йому наче байдуже до нас самих, до наших проблем і негараздів різного роду.
Ми з чоловіком йому почали радити познайомитися з якоюсь хорошою жінкою його віку, що він ще молодий. 40 років – це ще гарний вік для чоловіка. Можна ще й сім’ю створити і дитину народити у цей час. Я навіть вже подумувала його познайомити зі своєю самотньою подругою. Але, тут до нас дійшла щаслива звістка, що Микола познайомився з кимось і вони навіть зійшлися, живуть вже разом. Але щастя наше було не довгим. Дівчина виставила його через два тижні.
І знову понеслося. Ми знову по півночі вислуховували монологи Миколи, повні смутку і безвиході. Це тривало більше року, напевно. За цей час, ми були незмінними свідками всіх його романів і розставань, злетів і падінь.
І так би і не закінчилися наші співпереживання, поки одна добра душа з його роботи не познайомила його з однією непоганою дівчиною. Дівчина, правда, недавно тільки розлучилася зі своїм чоловіком теж, і у неї була однорічна дитина і вона теж переживала непростий період в своєму житті.
Ця чудова для нас жінка вчепилася в Миколу і в його нову квартиру міцною хваткою. Свого житла і прописки у неї не було, як і засобів до існування. За кілька місяців вона змогла відвадити від нашого друга всіх колишніх знайомих і не дуже добрих людей. У тому числі і нас.
І дай їм Бог щастя на довгі роки, як то кажуть! І не має значення, що тепер навіть ні з днем народження, ні зі святом ніяким не привітають, та навіть і не поцікавляться, як ми і що з нами, таке враження, що їм ми майдужі, вони забувають про нас.
Головне, що ми опинилися поруч у скрутні часи і підтримали тоді людину, були поруч у непростий життєвий час. Гарно, коли у всіх все добре закінчується. А про Миколу ми й досі згадуємо, він нам телефонує, але дуже рідко, бо зайнятий своєю сім’єю.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
