Догодити синам…
Дорога додому завжди коротша і легша. Та якось, цього разу, Ірина з острахом поверталася в рідну домівку. Це її щорічна відпустка – в Італії вона працює вже довгих десять років. Але жодного разу вона ще так не хвилювалася.
В той час лише лінива жінка з їхнього села не виїхала на заробітки в Італію. В селі ніби якась пошесть пішла – жінки лишали все: роботу, чоловіків, дітей, батьків і їхали в Італію за примарним щастям. А Ірині втрачати й було нічого – чоловіка вже давно не стало, роботи не було, діти виросли, якраз надумали сини одружуватися.
То й поїхала, не задумуючись. Спочатку заробляла синам на весілля. Потім допомагала, то одному, то другому. Старший, Іван, одружившись, пішов жити до невістки. А молодший, Володимир, привів наречену додому.
І гроші, і продукти жінка порівну ділила між синами. І спочатку усі таким станом речей були задоволені. Але одного разу Іван зателефонував мамі в Італію:
– Знаєш, мамо, ми тут з дружиною подумали, не чесно це – ти Володимиру наш будинок залишила, а мені що? Думаю, буде чесно, якщо ти купиш нам квартиру.
Ірина була злегка ошелешена словами сина, хоча добре розуміла, що це не його слова, а слова невістки. Невістка Ірині попалася, що називається “з перцем”. Жінка ще залишила у пам’яті свіжий спогад, як останнього разу була у відпустці і зайшла до сина в гості. Івана вдома не було. Ірина зайшла на поріг, притягнувши з собою величезну сумку гостинців. Невістка зневажливо глянула і промовила:
– Що ж Ви, мамо, так Івана завжди обділюєте – у нього двоє дітей, а у Володі одна дитина. Виходить проста математика – нам ви повинні давати у два рази більше, а не порівну, як Ви це завжди робите.
Настрій у Ірини геть пропав, невістка навіть не запропонувала присісти. Йшла по вулиці, сльози котилися. Прийшла додому, а молодша невістка щось теж була не в настрої, затіяла в той день прибирання, бо ж наближався Великдень. Весь день щось мила на кухні, і злилась, що свекруха не допомагає. А про те, чи хоче мама їсти, ніхто з невісток Ірину так і не запитав.
Відпустка закінчилася, Ірина відправилася назад в Італію. І тут дзвінок від сина. Квартира, воно, звичайно добре, бо внуки ростуть. Піднапряглася Ірина і за два роки наскладала грошей на однокімнатну квартиру для старшого сина.
Коли нарешті приїхала додому, зустріла холодний погляд і нерозуміння Володимира і його дружини:
– Івану квартиру, а нам цю стару хату. Не думали ми, мамо, що Ви можете з нами так несправедливо вчинити, – зустріли її діти непривітними словами практично з порогу.
Виявляється, через цю квартиру брати розсварилися і стали ворогами.
***
Ірина їхала додому в чергову відпустку, цього разу вона везла гроші молодшому сину на квартиру. Але чи допоможе це примирити синів, чи стане причиною ще більшого розбрату? Вона ж хотіла, як краще, вона ж жила і працювала заради них…
Автор Олеся Біла
Передрук заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
