fbpx
Життєві історії
Старший брат мого чоловіка з трьома своїми дочками і дружиною жили через будинок від свекрухи і бували постійними гостями у Віри Степанівни. Тому коли ми до них приїжджали, привозили з собою багато продуктів з розрахунку на дві сім’ї, також я постійно привозила дівчаткам невеликі подаруночки – потрібні, але недорогі дрібнички, бо купувати потрібно було всім трьом. Ми були для всіх добрими, поки допомагали, але як тільки ми вирішили подумати про себе, ставлення родичів до нас різко змінилося

З Василем я зустрічалася вже майже рік, тому одного разу мені таки прийшлося йти до нього додому, знайомитися з його батьками, бо розуміла, що це є необхідним кроком, адже ми збиралися одружитися.

Мама Василя, моя майбутня свекруха, зустріла нас дуже привітно. І відразу запросила до столу. Всупереч всім прогнозам більш досвідчених знайомих-подружок мені моя свекруха сподобалася. Приємна, проста в спілкуванні жінка, ввічлива. Тоді я вирішила, що мені просто пощастило.

Минуло приблизно 1,5 року, за цей час ми з Василем встигли з’їхатися, жили, так званим, цивільним шлюбом (розписалися ми трохи пізніше). За весь час з його мамою ми прекрасно ладили. Наше спілкування зводилося до того, що ми приїжджали раз на тиждень-два ввечері, ночували, а до обіду наступного дня їхали.

Привозили з собою багато продуктів з розрахунку на дві сім’ї, оскільки старший брат з трьома своїми дочками і дружиною жили через будинок і бували постійними гостями у Віри Степанівни. Вона сама скаржилася, що набридли вже, постійно у неї знаходяться, але зробити нічого не могла.

Кожного разу я привозила дівчаткам невеликі подаруночки – потрібні, але недорогі дрібнички, бо купувати потрібно було всім трьом. Старший брат з дружиною швиденько прочухали цю ситуацію і вже замовляли подарунки до наступного приїзду.

– У вас поки дітей немає, ви на двох зарплатах живете, грошей багато, нічого вам не станеться, якщо на племінниць витратити, – говорила дружина старшого брата.

– Так, так, вам на ноги потрібно стати, своїх дітей поки не поспішайте заводити, а то тоді мамі допомагати не зможете, – підтакував своїй дружині старший брат.

Я зрозуміла, що нас просто використовують, поговорила з чоловіком, і ми вирішили зовсім припинити фінансування брата і його дітей. Що тут почалося, і свекруха, і брат чоловіка наговорили нам багато неприємних речей, мовляв, діти не винні.

Але і себе винною почувати я не збиралася. Після цього випадку наші візити скоротилися до одного разу на два-три. І то без ночівель.

Через якийсь час я дізнаюся, що чекаю, вирішено було повідомити батькам особисто. Свекруха якось знехотя зраділа, брат з дружиною скривившись, привітали нас. Ми з Василем переглянулися і зрозуміли, що цієї новини не раді. Але нічого, ми ж не для них народжувати будемо.

Потім Віра Степанівна не забула мені нагадати, що її син взяв мене без нічого – ні квартири, ні машини, ні іншої нерухомості у мене немає. А в нього, виявляється, були значно вигідніші партії.

Мені було неприємно це слухати, я лише сказала свекрусі, що, мовляв, чоловік дружину повинен до себе в будинок вести, а не сам до неї переїжджати.

Одним словом, родичі чоловіка не вельми втішилися поповненню в нашій сім’ї, бо тепер ми зовсім перестали їм допомагати. Коли народилася наша дитина, родичі чоловіка приїхали всього один раз, на хрестини, а потім навіть нам не телефонували, не цікавилися, як у нас справи, не кликали до себе.

Нічого, ми справилися самі. Наша дитина росте без їхньої допомоги і підтримки. Просто образливо від того, чому дітей брата чоловіка свекруха любить, а на мою дитину не звертає ніякої уваги.

Фото ілюстративне – passion.

You cannot copy content of this page