Як тільки я вийшла заміж, то поїхала жити в місто. Там в мого чоловіка була квартира, яку він придбав ще до одруження. Звісно, що ми стали жити саме там.
А моя рідна сестра, коли закінчила навчання в місті, повернулася в село до батьків, там Світлана знайшла роботу, так і осіла в селі. Всі роки вона була опорою для старіючих батьків, а на старості років – надією та справжньою підтримкою для них. Ми з чоловіком, звісно, про батьків ніколи не забували, часто приїжджали до них, допомагали на городі в сезон, привозили продукти. Але, я розумію, що одна справа навідуватися до стареньких батьків, а інша справа – щодня з ранку до вечора бути з ними в прості і непрості часи.
Жіноча доля в моєї сестри, на жаль, не дуже склалася, заміж Світлана не вийшла, тому батьки були її сім’єю, вони добре жили разом. Згодом пішов тато, мама після того лежала, сестра доглядала її 2 роки, та й матуся полинула згодом за батьком.
Як тільки ми попрощалися з мамою, я пішла і написала відмову від спадку, від батьківської хати та обійстя, щоб все залишилося Світлані. В мого чоловіка навіть питань не виникло з цього приводу, він все прекрасно розумів і з усім погоджувався. Це було справедливо, ми обоє знали це.
Сестра оформила спадщину і ми заспокоїлися. Наче все було добре. Аж раптом моя донька дізналася, що від бабусиної хати нам нічого не залишиться. а, відповідно, і їй. Вона розраховувала, що тітка Світлана сплатить нам частину за хату і донька за ці гроші купить автомобіль з чоловіком. Я їй пояснювала, що це не по-людськи, адже моя сестра доглядала бабусю і дідуся і то її хата. Та донька й слухати мене не хоче, образилася, тепер навіть нам не телефонує з батьком. Та я не шкодую, надіюсь, вона колись зрозуміє, що була не права. В житті гроші та автомобіль не головне.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
