Останнім часом Надії всі друзі та родичі люди говорять – квартиру свою, мовляв, між дочками своїми двома порівну поділи потрібно, щоб в кінці ніхто з них не ображався і між собою вони не сперечалися, щоб і надалі мирно та дружно жили. А Надія собі думає: порівну – це значить ні тій, ні іншій. Та й як порівну, коли життєві обставини у них зовсім різні? У однієї донечки все є, а в іншої, крім цієї квартири, і жити ніде, у неї нічого немає за душею.
Старша дочка Надії Марія багато років тому з немовлям на руках прийшла до батьків, розлучившись зі своїм чоловіком, який виявився зовсім нехорошою людиною, та так все життя і прожила з мамою та татом разом в одній квартирі під одним дахом, яка належала батькам.
Так, таке життя – з батьками – не цукор, і це, напевно, усі сучасні люди розуміють, абсобливо ті, які жили разом з батьками чимало часу, а тим паче, коли вибору іншого не було.
“Куди ти йдеш, коли повернешся додому, хто це телефонував тобі пізно ввечері, не ходи туди, нічого тобі там робити, сідай їж суп, навіщо це купила, скільки за це заплатила, чому так довго була і не брала телефон, коли тобі батьки годину дзвонили”. Це все Марія, незважаючи на те, що вже доросла та самостійна людина, слухала мало не щодня.
Молодша сестра Ольга, яка вийшла заміж, відразу покинула батьківський дім і спілкується з батьками в основному лише по телефону і то не кожен день, а коли має вільний час і уявити собі не може, як це так ось – все життя виправдовуватися перед мамою й татом дорослій людині, підлаштовуватися, вислуховувати різного роду поради та настанови, коли зовсім не просиш про це, викручуватися за найменшу дрібницю, зважувати кожне своє слово і то і справа йти на компроміс щоразу з татом та мамою своєю, аби батьки не образилися просто.
Ні гостей покликати до себе, ні чоловіка, вибачте, привести в гості, ні самій кудись піти з подругами погуляти ввечері, скільки душа того бажає. Раз в рік з роботи прийдеш після гуляння, коли у когось день народження святкували – уже проблема і нотації від батьків. У батьків своє уявлення про життя, моральні цінності, мода, правильне харчування, чистота житла і спосіб життя, і треба їм відповідати, а то батьки сумують і ображаються постійно, наче діти малі, чесне слово.
А потім ще у батьків починаються проблеми зі здоров’ям.
Поганий характер, який з роками тільки псується, адже таке воно життя, таке чекає усіх без виключення, все йде в гіршу сторону – і це ще добре, якщо люди похилого віку при цьому в своєму розумі і можуть дивитися за собою хоча б по мінімуму.
І всі ці проблеми, звичайно, лягають на плечі проживаючої спільно з батьками старшої сестри Марії. Хоча молодша Ольга живе поруч – дзвонить, цікавиться, шукає фахівців, допомагає грошима, відвідує батьків у стаціонарі, носить передачі – але це все не те, адже основні і найважчі турботи лягають на плечі Марії, їй постійно до того ще й потрібно вислуховувати скарги батьків, а вони часто бувають незадоволені на старості років, все їм не те, дуже важко догодити.
Молодшій доньці Ользі значно легше ніж Марії – у неї чиста затишна квартирка, де не пахне старістю, відмінний розуміючий чоловік, і головне – свобода в усьому. Навіть провівши пів дня у батьків, вона повертається потім в своє життя, забуваючи про негаразди стареньких, а Марія не забуває про них ні на хвилину, адже все це у неї на очах.
Напевно, при такому розкладі – несправедливо молодшій доньці ще й претендувати на батьківське житло? Нехай квартира за всю працю, турботу і розуміння дістанеться старшій доньці Марії, чи не так? Тим більше у молодшої доньки житло є своє. А старшій, якщо що, і йти нікуди зі своєю дитиною, нехай і дорослою вже, але все ж. І не заробити їй на квартиру самій ніколи в житті, зараз життя непросте і ціни дуже високі.
Втім, якщо чесно, то не так вже й погано Марії жилося з батьками під одним дахом багато років, вигоду від спільного проживання з батьками старша сестра мала. З того самого моменту, як прийшла зі свого невдалого раннього шлюбу з дитиною в батьківську квартиру, у неї завжди за спиною була надійна та вагома підтримка та допомога в усьому постійна.
Марія ніколи не боялася втратити роботу, наприклад. І дитину їй батьки практично виростили самі лише. І кашу вранці варили, і мили, і з садочка забирали, тому що мати працювала. Дитина старшої сестри не знала, що це таке, коли ніхто з сім’ї не прийшов на ранок святковий у дитячий садочок. І в школу бабуся бігала, і на гуртки водила, і уроки вчила.
А молодша сестра Ольга зі своїм чоловіком багато років платили чималий кредит за квартиру, тому її діти росли по садках та групи подовженого дня.
Ольга багато років ночами варила обід на завтра, з п’яти-шести років залишала недужих дітей вдома самих, попросивши сусідку зрідка доглядати по можливості. Бабуся допомогти не могла, їй далеко їхати, та й дитину Марії зустріти зі школи буде нікому.
Молодша дочка Ольга ніколи ні на що не претендувала всі ці роки, якось самі з чоловіком з усім справлялися, ніколи нікого ні про що не просила. Хоча деколи доводилося ой як непросто їй, адже проблем і у самої вистачало.
А тепер, коли батьки старенькі і більше лежать в своїй кімнаті вже, бо робити нічого не можуть, молодша чесно ділить турботи з сестрою. Купує все, що потрібно, привозить продукти, везе батьків на своїй машині на консультації до фахівців та інше. Старша одна не впорається. У неї ні знайомств, ні автомобіля, ні грошей, ні рішучого характеру, а син її не самостійний, якого в 20 років всюди треба за руку водити, як бабуся все життя робила.
А тепер матір з батьком не знають, як їм правильно вчинити. Залишити квартиру старшій доньці Марії, адже, в разі того, як їх не стане, вона залишиться на вулиці, адже у неї ні свого майна, ні даху над головою немає власного, чи поділити спадщину порівно між двома своїми доньками, але ж у молодшої доньки Ольги є все?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
