Мені 70 років, у мене є дві дорослі доньки. Марія у мене старша, їй скоро 50 виповниться, а Анна молодша, 45 років.
З самого дитинства вони між собою не можуть знайти спільної мови. Просто дівчата у мене дуже різні.
Старша – пробивна така, активна, звикла добиватися того, що хоче.
А молодша, Анна, зовсім не така. Якби не я, то вона пропала б на цьому світі.
Я колись на заробітки трохи їздила за кордон, то зразу Анні квартиру купила. Вона з двома дітьми після розлучення на вулиці залишилася практично, то я просто мусила їй допомогти.
Анна як вийшла заміж, то в невістки пішла. А чоловік її відразу виглядав мені не дуже надійним, а потім пити почав, та й десь до того всього ще і загуляв, і донька про це дізналася.
Закінчилася справа розлученням. Ну і я, щоб дитині своїй допомогти, квартиру їй купила, якраз мала необхідну суму.
Старша донька тоді нічого не сказала, але це собі закарбувала в пам’яті.
Вона сподівалася, що через кілька років я і їй квартиру куплю.
Я би так і зробила, принаймні, саме такі плани у мене були, але раптом захворів мій чоловік, і я просто була змушена їхати додому.
Спочатку я його доглядала. Потім його не стало. Потім моя мама вже була така, що і їй догляд став потрібний. Одним словом, так закрутилося, що вже було не до заробітків.
Так я квартиру старшій і не купила. Але за великим рахунком, їй і не треба, бо вони з чоловіком живуть як пиріг в маслі: свій будинок, великий і гарний, машина, достаток.
Марії, можна сказати, в житті дуже пощастило, не те, що Анні.
Я завжди дивувалася, чого Марія така черства виросла? Має ж всього надміру, а з сестрою не поділиться! Навіть коли мені привезе що з продуктів, то суворо забороняє віддавати щось Анні.
А я так не можу, мене серце болить, як я бачу, як молодшій доньці важко. То ж і зараз допомагаю, чим можу.
Марія через це дуже злиться, ніяк заспокоїтись не може.
А остання її вихватка – це взагалі! Вона дізналася, що я свій будинок в селі на них двох записала, і прийшла до мене з претензіями, що це нечесно! Каже, Ви Анні квартиру купили, то ж мені належить будинок.
А я так не думаю! Коли та квартира ще була! Та й вона невелика, однокімнатна! Не те, що будинок в селі.
Не можу я так обділити молодшу доньку, тому залишаю заповіт як був: мій будинок колись доньки в рівних частках поділять!
А яка Ваша думка? Я правильно роблю? І чи не стане від цього лише гірше?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
