З моїм чоловіком ми живемо в місті вже багато років, в невеличкій однокімнатній квартирі. Мені зараз 65 років, а йому 67.
Ще я маю стареньку маму в селі, якій вже зараз 84 роки. З нею жив раніше мій рідний брат, але він останнім часом мав негарне самопочуття і його діти забрали до себе жити у Вінницю. Зараз йде зима і моя мама залишилася на зиму жити одна. Зараз їй допомагає сусідка Анна, гріє грубку, приносить суп поїсти, але ж це все тимчасово.
А нещодавно Анна подзвонила мені, сказала, що втомилася доглядати людину похилого віку, просить приїхати до матері. Доглянути її, або забрати до себе в місто, бо більше вона до неї ходити не буде, лише дочекається дітей.
Та вся справа в тому, що нам немає куди забрати мою маму, адже квартира у нас маленька. І в мами жити не зможемо вже в селі, нам там дуже важко буде в її хаті, бо там зручностей немає і туалет на вулиці.
Ще багато років тому мама хату переписала на мого рідного брата, бо він з нею жив з дружиною, обіцяли доглянути батьків. Але невістки не стало 7 років тому, недужого брата діти забрали до себе, а стареньку бабусю залишили саму.
Я стала шукати в селі якусь жінку, щоб доглядала за матір’ю, бо їхати в село цієї зими дуже часто не планую. Там в людей роботи немає, тому можна знайти жінку, яка доглядатиме маму мою за 2 тисячі гривень в місяць. А родина на мене ображається, усі пліткують, не розуміють зовсім мене.
Але я не можу з нею сидіти, адже я сама з чоловіком потребуватиму догляду скоро. Навіщо мені ще стару матір давати своїм дітям, щоб вони і її доглядали? Хочу, щоб дітям легше було, тому сама платитиму з чоловіком за догляд за своєю мамою. Хіба я роблю щось не так?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
