Стаpа Ольга нe на жaрт задумaлася пpо бyдинок для лiтніх людeй, xоча і мaє дoчку і внyків.
– … А я прийняла рішення: як буду зовсім старою, піду в будинок для людей похилого віку! – міркує з подругами сімдесятилітня Ольга Михайлівна. Джерело
– Ну, звичайно, не в державну богадільню! Слава Богу, вибір зараз є. Знайду який-небудь пансіонат краще, щоб догляд був, харчування хороше, умови проживання прийнятні, в окремих номерах, в крайньому випадку, з однією сусідкою … Я по телевізору бачила такі! Там добре, за тобою дивляться, прибирають, гуляти водять! .. І компанію для спілкування можна знайти завжди – краса, одним словом! ..
– Хм. А ти потягнеш такий пансіонат? Ціни дивилася на ці послуги? – запитують подруги. – Це ж не для звичайних людей таке, а для майже-олігархів. Там пенсією не обійдешся, мабуть …
– Потягнемо! Дім туди віддам! – відповідає Ольга Михайлівна. – Мій будинок все окупить!
У Ольги Михайлівни дійсно є будинок, в якому вона живе одна. Зараз вже ні батьків, ні брата немає на світі, і дім цілком дістався Ользі Михайлівні. Вона живе в своїх хоромах одна, і це її цілком влаштовує. У неї всюди ідеальна чистота, порядок, штучні квіти у вазах, в’язані серветки на полірованому серванті, статуетки на поличках – все в будинку влаштоване за її смаком.
– Почекай, а як же Світлана? – здивовано запитують подруги.
Світлана – тридцятип’ятирічна дочка Ольги Михайлівни. Відносини у них ніколи не були простими. Ольга Михайлівна вважає, що пишатися дочкою їй не доводиться: Світлана ніяких особливих висот на життєвій ниві не досягла.
Живе з двома дітьми від різних шлюбів на орендованій квартирі, працює періодично і насилу зводить кінці з кінцями.
Перебивається, як то кажуть, з хліба на квас. Ні нормальної сім’ї, ні майна, ні грошей …
Власних квадратних метрів у Свєти теж немає, зовсім, жодного, так вже вийшло. І чим далі, тим більше зрозуміло, що навряд чи ця ситуація в найближчому майбутньому якось зміниться. Світлані не тільки квартиру, їй запасні черевики дитині купити непросто. Живе від зарплати до зарплати, прописана в будинку у матері, діти прописані у своїх батьків.
– А що Свєта? – знизує плечима Ольга Михайлівна. – Я їй, що, потрібна сильно? Ні! Вона зараз мені не дзвонить, хоча я ще цілком міцна і на своїх ногах. А якщо допомога потрібна буде, так і зовсім її НЕ докличешся. Нікому я не потрібна. На дочку надії немає, треба самій про себе переживати …
Від матері Світлана пішла в двадцять років, вийшла заміж, і з тих пір вирішує свої проблеми сама. А проблем у неї чимало – пoлоги, розлучення, маленькі діти, кілька років тягнуться сyдові розгляди з одним з колишніх чоловіків, пошук роботи і даху над головою. Життя її не балує, але позиція Ольги Михайлівни непохитна: доросла людина повинна виживати самостійно. А раз дочка вийшла заміж – значить, доросла.
– Послухай, ну якось не по-людськи так! – кажуть подруги Ользі Михайлівні. – Ти ж зовсім безхатьком залишити хочеш на старості років рідну дочку. Та ще й без прописки, ну взагалі! .. Ти в елітний будинок престарілих за квартиру підеш, а їй куди? На вокзал? А внуки, ти про них подумала?
Старенька задумалася, попереду у неї ще одна безсонна ніч, хто зна яку старість підготував їй Господь.
