Так склалося, що у свої 56 років Люба залишилася одна. Хоч і вроду мала, але щастя не знайшла, тому і залишилася незаміжньою до свого віку.
Люба була старшою дитиною. Молодша, Ганнуся, росла значно спритнішою за свою сестру, тому швидко зметикувала – що й до чого. Ганнуся відразу після школи в місто поїхала, начебто, вчитися, а головне, щоб подалі від села і від батьків.
Закінчила Ганнуся торгівельний технікум, і відразу в місті на роботу влаштувалася.
– Я в село не повернуся ні за які гроші, – не раз говорила Ганнуся. – От Любі тут подобається, то нехай і сидить біля батьків, а я іншого життя прагну.
Любі ж, не те, що б село дуже подобалося, але вона вже звикла до життя в селі, тут і роботу дівчина собі знайшла (працювала на місцевій фермі), і нареченого теж на роботі зустріла – гарний хлопець Степан, з сусіднього села.
Справа наближалася до весілля, Люба була впевнена, що вони з Степаном незабаром одружаться.
Та, одного разу в село приїхала Ганнуся. Приїжджала додому вона не часто, але того разу їй гроші були потрібні.
Мала необережність Люба познайомити свого нареченого з сестрою… Звідки їй було знати, що рідна сестра захоче забрати у неї щастя?
Після цього випадку поведінка Степана стала дуже дивною, Люба не розуміла, що відбувається, поки сестра не оголосила, що вона заміж виходить… За Степана…
Гірко плакала тоді дівчина, але ні коханий, ні сестра на її сльози не зважали, забралися собі обоє в місто, і стали щасливо жити. А Любі не залишилося нічого, як тільки змиритися, і теж жити далі.
Минули роки. Люба так заміж і не вийшла. А у Ганнусі з Степаном троє дівчаток народилося.
Кожна з сестер жила своїм життям, поки не постало питання про спадщину. Батьки переписали свій будинок в селі на Любу, оформили дарчу на неї, бо вважали, що так буде правильно.
Ганнуся тоді дуже розізлилася, навіть на похорон мами не приїхала.
Та потім вона вирішила діяти хитріше – стала приїжджати в село до сестри, начебто, помиритися уже давно пора.
Люба, яка після того, як не стало батьків, залишилася зовсім сама, радо приймала і сестру, і колишнього коханого, і племінниць у себе вдома. З часом, стала їм продукти з села передавати.
А коли старша донька Ганнусі надумала заміж виходити, і вони з нареченим не мали де жити, то Люба забрала молодят до себе в село, сказала, нехай господарюють, бо хата велика, а жити в ній нема кому.
Ганнуся, яка відчувала, що завинила перед сестрою, якось її запитала:
– І що ти, сестричко, зовсім на мене не ображаєшся?
Люба лише опустила голову, бо перед очима пронеслося багато років непрожитого життя.
– А що тепер ображатися? Як сталося, так сталося, вже нічого не повернеш. Ми з тобою, Ганнусю, самі на цьому світі лишилися, ріднішого за тебе у мене нікого і немає, тому минуле треба залишити в минулому.
Ганнуся щиро раділа, що сестра так каже, хоча, в глибині душі, вона не зовсім вірила, що сестра її повністю пробачила.
А Степан таки мав страх і сильне почуття провини, тому в село і не показувався.
Доля в цій родині закрутила ще й як, але головне, що сестри помирилися.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
