– Оксанко, ну ти даєш! Ну і що, що так сталося! Не побивайся ти так! Ти дивись, яка ти красуня! – втішала свою дочку мама, коли та прийшла до неї з неприємними новинами.
– Мамо, але це ж дуже низький вчинок. Як тепер людям вірити? – запитувала заплакана донька.
– Для цього потрібен час. Але зараз тобі потрібно не про це думати. Просто переживши цю ситуацію. Її потрібно виплакати і прийняти. А далі я скажу, що робити. Мила, давай вип’ємо гарячого чайку. У мене там смачні печеньки є, – намагалася відволікти свою дочку мама.
– Мамо, нічого не хочу. Я не розумію як жити далі! Адже у мене немає нічого тепер немає – ні подруги, ні хлопця.
Мама обняла доньку міцно і все ж вмовила її випити чаю. Вона дуже добре розуміла, що зараз відчуває дочка.
***
Оксану зрадив її наречений, з яким вони зустрічалися більше трьох років. А ще болючіше, що це зрада від близької подруги, яка почала таємно зустрічатися з її хлопцем. Так, що це була подвійна зрада. А подругу вона знала ще з самого дитинства.
Справа йшла до весілля, але Станіслав прийшов до Оксани і повідомив, що все скасовується, так як він покохав іншу жінку. А потім ошелешив, що тією іншою є найкраща подруга Оксани.
Мама Оксани добре розуміла, що переживає її дочка, тому, що сама пережила зраду чоловіка з подругою. Тому, дочку, вона добре розуміла.
***
– Мамо, як ти змогла пережити зраду батька? Адже це ж ще болючіше ніж у мене. Ви прожили разом 10 років. І тут таке, – заспокоївшись, запитала Оксана.
– Донечко, тепер я добре розумію, що це не найгірше, що може з нами статися. Найгірше, коли не стає когось рідного чи близького, або вони важко хворіють… Так багато різних бід бувають, в порівнянні з цим, здаються маленькими неприємностями. Але мене врятувало те, що ти у мене була. І я не могла сильно розклеїтись. Потрібно було рухатися далі і бабуся мене дуже підтримала.
– А я от не можу. Не знаю, що робити далі.
– Ти знаєш, за що я найбільше хвилювалася – я не хотіла стати жінкою, яка зневірилася і в житті, і в чоловіках. А я хотіла жити. Хотіла зустріти свою любов. А ця образа довго не давали мені цього зробити.
– Мамо, ти у мене молодець. У тебе вийшло. А у мене не вийде. Я не така сильна як ти…
– Донечко, це буде завжди твій вибір. Я можу тобі сказати – що у тебе все вийде. Але, ти повинна сама пройти цей шлях. Я називаю його – шлях зцілення.
Мама Оксани налила міцний чай. Вона дуже переживала за свою дитину.
***
У цій історії є один цікавий персонаж. Це бабуся Оксани. Вона, не дивлячись на свій вік (а їй 71) дуже активна дама. І такою вона була завжди. Їй ніколи не сиділося на місці. Але нещодавно вона сильно занедужала.
Вона щасливо прожила в трьох шлюбах, народила п’ятьох дітей і влаштувала всім своїм дітям по житлоплощі. Ця жінка швидко пристосовувалася до нових умов життя і завжди дуже добре себе в них відчувала. Вона завжди вчилася чомусь новому. Дуже багато подорожує, не кожна молода людина зможе винести її ритм життя.
З колишніми чоловіками у неї прекрасні відносини і вони завжди брали участь в житті своїх спільних дітей. І це була цілком тільки її заслуга. Коли в родині трапляється якась складна ситуація всі біжать до неї – вона вміє дати слушну пораду.
***
– Бабусю, ось не можу зрозуміти що мені робити. Я не розумію, як вони могли так вчинити зі мною. За що, бабусю, скажи. Я адже для нього старалася. Робила все для нього, і Світлана – подруга колишня. Ми ж з дитинства разом. Вона мені як сестра була. Як вірити людям, – питала Оксана.
– Тут все просто. Ти повинна сказати: «Слава Богу, що я не вийшла заміж за нього і не народила від нього діток». А що стосовно подруги – то тут взагалі все просто. Вона проявила себе тут, щоб ти побачила, що вона за людина. А в майбутньому, в більш серйозних справах, вона тебе не зрадила. Так, що розцінюй цю ситуацію як урок.
Добре, що вони проявили себе зараз. Поки що ти така молода. Он дивись як матері твоїй було важко. У неї ситуація була серйозніша – на руках була ти. Але вона впоралася. І добре, що батько себе проявив тоді так. Кожен з них зумів своє життя влаштувати.
Правда, татусь твій так з тіткою Мариною і не може ужитися. Не пішло у них життя, не дарма кажуть, що га чужому нещасті свого щастя не побудуєш.
Але, жаліти тебе я не стану. Жалість – це слабкість і неповага. А я тебе поважаю, радість моя! Думай!
***
В ту ніч, Оксана довго не могла заснути і багато думала над словами бабусі. Ця ніч була для неї як новий етап. У минулому вона залишила колишні переживань і втрати. Попереду її чекає нове життя. Може і будуть розчарування і зради, але у неї є гідний приклад, як ці негаразди пережити.
Фото ілюстративне – znakomstva.guru.
