Дарина завжди пишалася тим, чого досягла. У свої 33 роки вона змогла придбати власну квартиру у Києві, збудувати успішну кар’єру і мала гарні стосунки зі своїм хлопцем. Її життя, здавалося, йшло за ідеальним планом, доки не пролунав телефонний дзвінок від матері з неочікуваним проханням.

— Даринко, люба, ти не могла б прихистити Оксану на якийсь час? — голос матері, пані Людмили, звучав схвильовано.

Дарина замовкла. Оксана, її молодша сестра, завжди була джерелом напруги в родині. Їхні стосунки зіпсувалися багато років тому, коли Оксана почала зустрічатися з нареченим Дарини прямо перед їхнім запланованим весіллям. З того часу сестри майже не спілкувалися, підтримуючи лише формальні контакти під час родинних свят.

— Мамо, ти ж знаєш, як у нас із нею… — почала Дарина, але мати її перебила.

— Я знаю, дорога, але в Оксани зараз дуже непростий період. Її скоротили на роботі, а орендовану квартиру вона більше не може оплачувати. Їй потрібна тимчасова підтримка.

— Мамо, а чому Оксана не може пожити в тебе? — запитала Дарина обережно, вже відчуваючи внутрішнє напруження.

Мати важко зітхнула.

— Розумієш, доню, у мене зараз мешкає твоя тітка Софія. Вона приїхала на лікування, і їй потрібен постійний догляд. У квартирі просто фізично немає місця для Оксани.

— І як довго тітка Софія буде в тебе? — поцікавилася Дарина.

— Щонайменше пів року, так кажуть лікарі. А в Оксани зараз така складна ситуація… Її скоротили, і вона не може оплачувати житло.

Дарина розуміла, що мати опинилася в непростому становищі. Вона не могла відмовити у допомозі рідній сестрі, навіть попри минуле.

— Оксана намагалася знайти інші варіанти? — запитала Дарина, сподіваючись відтягнути неминуче.

— Так, звичайно. Вона обдзвонила всіх друзів та знайомих, але ніхто не може прихистити її надовго. Ти наша остання надія, доню.

— Гаразд, мамо. Нехай приїжджає, — нарешті погодилася Дарина, подумки проклинаючи свою схильність до компромісів.

— Дякую, люба. Ти не уявляєш, як я тобі вдячна, — з полегшенням промовила мати. — Я впевнена, що ви з Оксаною зможете покращити стосунки. Можливо, це навіть піде вам обом на користь.

Дарина лише мовчки кивнула. Вона не була впевнена, що спільне проживання дійсно допоможе їм помиритися, але вибору у неї не було.

За кілька днів Оксана з’явилася на порозі квартири Дарини з великою дорожньою сумкою і трохи винуватим виглядом.

— Дякую, що прийняла, — тихо сказала вона.

Дарина лише кивнула у відповідь і показала сестрі її кімнату, намагаючись не думати про те, як це змінить її звичний комфорт.

Перші дні минули відносно спокійно. Оксана намагалася не потрапляти сестрі на очі, а Дарина була надто зайнята роботою, щоб приділяти цьому багато уваги. Але поступово напруга між ними почала зростати.

Оксана шукала нову роботу, але без успіху. Вона все частіше сиділа вдома, дивилася телевізор і користувалася продуктами з холодильника Дарини. Дарина ж почала дратуватися через постійну присутність сестри у її особистому просторі.

— Ти активно шукаєш роботу? — запитала якось Дарина, застаючи сестру за переглядом чергового серіалу.

— Звісно, ​​намагаюся, — відповіла Оксана трохи різко. — Але ж ти знаєш, як зараз важко з роботою в моїй сфері.

“Так, особливо коли ти цілими днями лежиш на дивані,” — подумала Дарина, але вголос нічого не сказала, щоб уникнути конфлікту.

Після переїзду сестри життя Дарини змінилося. Вона намагалася зберігати звичний ритм, важливою частиною якого був її хлопець Олег.

Олег працював у тій самій IT-компанії, що й Дарина. Вони зустрічалися вже півроку, і їхні стосунки здавалися міцними та перспективними. Олег часто приходив до Дарини після роботи. Вони разом готували вечерю, дивилися фільми або просто розмовляли про минулий день.

Коли Оксана переїхала, Дарина хвилювалася, як це вплине на її стосунки з Олегом. Вона попередила його про ситуацію, і спочатку Олег поставився до цього з розумінням.

— Не хвилюйся, — сказав він тоді. — Я впевнений, що ми впораємося. Головне, щоб тобі було спокійно.

Спочатку здавалося, що присутність Оксани справді не сильно впливає на їхні стосунки. Олег продовжував приходити, хоч і трохи рідше. Коли він був у гостях, Оксана зазвичай сиділа у своїй кімнаті, намагаючись не заважати сестрі та її хлопцю.

Проте поступово Дарина почала помічати зміни у поведінці Олега. Він став більш напруженим, часто поглядав на двері кімнати Оксани, ніби побоюючись, що вона може вийти будь-якої миті. Його візити ставали дедалі коротшими, а розмови — все більш поверхневими.

Дарина намагалася переконати себе, що це тимчасові труднощі, що як тільки Оксана знайде роботу і з’їде, все повернеться на свої місця. Але десь у глибині душі вона відчувала, що відбувається щось не те.

Якось увечері, коли Оксана пішла на зустріч із подругою, Дарина вирішила поговорити з Олегом.

— Олеже, що відбувається? Ти останнім часом якийсь не такий, — запитала вона, дивлячись йому в очі.

Олег відвів погляд і важко зітхнув.

— Дарино, послухай… Я не можу так. Мені некомфортно приходити до тебе, поки там мешкає твоя сестра.

Дарина була спантеличена.

— Але чому? Оксана майже завжди у своїй кімнаті, коли ти приходиш. Ми ж майже не перетинаємось.

— Справа не в цьому, — Олег нервово провів рукою по волоссю. — Просто це складно пояснити. Я почуваюся ніяково, ніби ми не самі.

— Але ж це тимчасово, — спробувала переконати його Дарина. — Оксана скоро знайде роботу та з’їде.

— Я не певен, що можу чекати, — відповів Олег. — Може, нам варто взяти паузу у стосунках, доки твоя ситуація з житлом не вирішиться?

Дарина була шокована. Вона не очікувала, що присутність сестри може так сильно вплинути на її особисте життя.

— Ти серйозно? Ти хочеш призупинити стосунки через те, що моя сестра тимчасово мешкає у мене? — у її голосі чути було образу.

— Не розірвати, а взяти паузу, — уточнив Олег. — Я просто не можу зараз бути повністю присутнім у цих стосунках. Мені потрібно зібратися з думками.

Дарина відчувала, що за його словами криється щось більше, але не могла зрозуміти, що саме. Вона була засмучена і скривджена, але водночас надто горда, щоб благати його залишитися.

— Добре, — нарешті сказала вона. — Якщо ти так вирішив, я не втримуватиму тебе.

Олег пішов, залишивши Дарину зі змішаними почуттями. Вона була зла на нього за те, що він так легко відмовився від їхніх стосунків, і на Оксану за те, що її присутність створила цю проблему. Але вона навіть не підозрювала, що справжня причина відходу Олега була набагато серйозніша, ніж просто дискомфорт від присутності Оксани.

Дарина вирішила не розповідати сестрі про цю «паузу», щоб не створювати додаткової напруги між ними. Вона сподівалася, що це справді тимчасове, і що коли Оксана з’їде, вони з Олегом зможуть усе налагодити. Але доля готувала їй зовсім інший поворот подій.

Якось увечері, коли Дарина повернулася з роботи, вона застала Оксану, яка тихо плакала на дивані.

— Що трапилося? — запитала Дарина, відчуваючи, як усередині неї борються роздратування та співчуття.

— Я вагітна, — схлипнула Оксана. — І хлопець… він одразу ж пішов, коли дізнався про це.

Дарина застигла на місці. Вона не знала, як реагувати на цю новину. З одного боку, їй було шкода сестру, але з іншого — вона розуміла, що тепер Оксана точно не зможе з’їхати найближчим часом.

— І що ти збираєшся робити? — обережно запитала Дарина.

— Я не знаю, — зізналася Оксана. — Я хочу залишити дитину, але не маю ні роботи, ні житла…

“Оце так, тепер у мене буде не лише безробітна сестра, а й її дитина на мою відповідальність,” — подумала Дарина з розпачем.

— Послухай, — почала Дарина, намагаючись зберігати спокій, — я допоможу тобі знайти роботу. У мене є знайомі у кількох компаніях, де можна працювати дистанційно. А поки що ти можеш залишатися тут. Але тільки доти, доки не станеш на ноги.

Очі Оксани наповнилися сльозами вдячності.

— Дякую, Даринко. Я… я не знаю, як тобі віддячити.

— Просто постарайся не створювати мені зайвих проблем, — пробурмотіла Дарина собі під ніс.

Наступні кілька місяців були непростими для обох сестер. Дарина допомогла Оксані знайти віддалену роботу у невеликій компанії. Оксана намагалася бути корисною вдома і не створювати зайвих проблем, але її вагітність та постійна присутність у квартирі Дарини створювали напругу.

— Ти не могла б не залишати своїх речей у коридорі? — роздратовано запитала якось Дарина, спіткнувшись об сумку Оксани.

— Вибач, — пробурмотіла Оксана. — Я просто так втомлююся останнім часом…

— Так, вагітність — це випробування, — саркастично зауважила Дарина. — Особливо коли доводиться цілий день працювати за комп’ютером і боротися з нудотою.

Оксана спалахнула від образи:

— Ти думаєш, мені легко? Я працюю, намагаюся впоратися з токсикозом і постійно відчуваю себе тягарем!

— А ти думаєш, мені легко? — парирувала Дарина. — Я працюю цілими днями, щоб утримувати нас обох, а потім приходжу додому і бачу безлад!

Їхні суперечки ставали все частішими й гучнішими. Дарина відчувала, як її терпіння вичерпується. Оксана ж ставала все більш вразливою та дратівливою через свій стан.

Одного разу, після роботи, Дарина повернулася додому і виявила, що Оксана влаштувала невелику зустріч із друзями у вітальні. Музика грала, а незнайомі люди розмовляли на кухні.

— Що тут відбувається? — вигукнула Дарина, перекрикуючи музику.

Оксана, яка явно була у гарному настрої, підійшла до сестри.

— Розслабся, сестричко! Я просто вирішила трохи поспілкуватися. Ти ж сама казала, що мені треба більше виходити в люди.

— Я мала на увазі, що тобі треба зосередитися на роботі та готуватися до материнства, а не влаштовувати гамірні зустрічі у моїй квартирі! — обурилася Дарина. — І ти вагітна, Оксано! Це безалкогольні напої, сподіваюся?

— Звісно, ​​безалкогольні, — різко відповіла Оксана. — І це наша квартира, якщо ти не забула. Я також тут живу.

Дарина відчула, як усередині неї підіймається хвиля гніву.

— Живеш? Ти користуєшся моєю добротою! Я забезпечую тобі дах над головою, а ти навіть не намагаєшся поважати мої правила!

— О, то ось що ти насправді думаєш? — Оксана відвернулася. — Що я просто користуюся тобою? Може, мені краще піти?

— Може, й краще! — вигукнула Дарина, не стримавшись.

Запанувала тиша. Всі гості завмерли, дивлячись на сестер.

— Де я, на твою думку, маю жити? Ще й вагітна? На вулиці? — кричала молодша сестра, стискаючи кулаки.

Вона швидко попрямувала до своєї кімнати, щоб зібрати речі. Дарина, усвідомивши, що наговорила зайвого, спробувала зупинити її:

— Оксано, зачекай, я не це мала на увазі…

— Ще раз так мене образиш, я піду! І що далі буде зі мною і з дитиною, залишиться на твоїй совісті, — Оксана тицьнула пальцем у сестру, а потім зачинилася у своїй кімнаті.

Минуло ще трохи часу. Оксана продовжувала працювати віддалено, і цілодобово проводила час у кімнаті. Якось Дарина повернулася додому і виявила Оксану у вітальні. На столі стояла відкрита пляшка вина. Було очевидно, що сестра випила.

— Оксано, що трапилося? — запитала Дарина з тривогою.

Оксана глянула на сестру каламутним поглядом і гірко посміхнулася.

— А, Даринко прийшла. Праведниця Дарина, завжди така правильна та успішна.

— Ти випила, Оксано. Давай я допоможу тобі лягти, — запропонувала Дарина, намагаючись взяти сестру під руку.

Але Оксана відштовхнула її.

— Не чіпай мене! — крикнула вона. — Ти думаєш, ти така хороша, так? А знаєш, від кого я вагітна? Ти ж жодного разу цього не запитала!

Дарина застигла на місці.

— Від кого?

Оксана зловісно розсміялася.

— Від твого Олега, ось від кого! Так, я знову зацікавила твого хлопця. Як у старі добрі часи, правда?

Дарина не могла повірити своїм вухам. “Невже, вона знову це зробила?!” — промайнуло в голові.

— Ти брешеш, — прошепотіла Дарина.

— Ха! Хотіла б я, щоб це була брехня, — відповіла Оксана. — Але ні, твій дорогоцінний Олег виявився не таким уже й принциповим. Одразу мене покинув, як дізнався про вагітність. І тебе покинув!

Дарина відчувала, як усередині неї піднімається хвиля гніву та образи.

— Забирайся звідси, — тихо сказала вона.

— Що? — перепитала Оксана.

— Я сказала, забирайся! — закричала Дарина. — Негайно збирай речі та йди з мого будинку!

Оксана, здавалося, на мить протверезіла. Вона зрозуміла, що скоїла.

— Даринко, вибач, я не хотіла…

— Геть! — Дарина вказала на двері.

Оксана, спотикаючись, пішла збирати речі. За годину вона пішла, залишивши Дарину одну в порожній квартирі.

Наступного дня Дарина зателефонувала матері та розповіла про те, що сталося. На її подив, мати не стала захищати Оксану.

— Я не можу повірити, що вона це знову зробила, — сказала мати втомленим голосом. — Я думала, що вона змінилася, подорослішала. Але, мабуть, помилялася.

— Ти не захищатимеш її? — запитала Дарина.

— Ні, доню. Цього разу Оксана переступила межу. Я не можу виправдовувати таку поведінку.

Минули тижні. Оксана намагалася зв’язатися з Дариною та матір’ю, але обидві жінки ігнорували її дзвінки та повідомлення. Вони вирішили, що більше не можуть довіряти Оксані і краще триматися від неї подалі.

Дарина остаточно розірвала стосунки з Олегом, не бажаючи обговорювати вагітність Оксани. Вона вирішила, що це не її справа, і нехай вони розбираються самі.

Минуло майже два місяці з того вечора. Дарина намагалася не думати про сестру, занурившись з головою в роботу. Якось, роблячи покупки у супермаркеті, вона випадково зіткнулася з колишньою однокласницею Оксани, Мариною.

— Дарино? Привіт! Давно тебе не бачила, — посміхнулася Марина. — Як у вас справи? Як Оксана?

Дарина завагалася, не знаючи, що відповісти.

— Ми… ми не спілкуємося вже деякий час, — нарешті промовила вона.

Марина здивовано підняла брови.

— Справді? А я думала… Загалом, я нещодавно бачила Оксану в сусідньому містечку, біля Житомира. Вона працює у лікарні на посаді помічниці з прибирання. І, здається, вона чекає на дитину.

Дарина відчула, як у неї перехопило подих.

— Ти впевнена? — запитала вона тремтячим голосом.

— Так, абсолютно. Я була там у родички у лікарні та випадково її зустріла. Вона виглядала не дуже радісно, якщо чесно.

Попрощавшись із Мариною, Дарина поспішила додому. Вона не знала, що робити з цією інформацією. Частина її хотіла негайно поїхати до Оксани, але інша частина все ще була дуже ображена.

Увечері Дарина вирішила зателефонувати матері, пані Людмилі. Вона не спілкувалася з нею кілька місяців після інциденту.

— Мамо, ти знаєш, де зараз Оксана? — запитала вона без передмов.

На іншому кінці дроту повисла тиша.

— Так, знаю, — нарешті відповіла мати втомленим голосом. — Вона дзвонила мені місяць тому.

— І ти мені не сказала? — обурилася Дарина.

— А що я мала сказати, Дарино? Ти ж сама не хотіла нічого про неї чути.

Дарина зітхнула. Мати мала рацію.

— Вона виховуватиме дитину? І працює помічницею з прибирання?

— Так, — підтвердила мати. — Вона просила в мене допомоги, але… я відмовила.

Дарина була шокована. Їхня мати завжди була готова підтримати своїх дітей, незважаючи ні на що.

— Чому? — тільки й змогла запитати вона.

— Тому що я втомилася, Дарино. Втомилася від її безвідповідальності, від того, що вона постійно створює проблеми. Я подумала, що, можливо, якщо вона зіткнеться з реальними труднощами, це змусить її змінитись.

Дарина мовчала, перетравлюючи почуте.

— І що тепер? — нарешті запитала вона.

— Не знаю, — чесно відповіла мати. — Я часто думаю про неї, переживаю. Але не знаю, чи правильно вчинила.

Після цієї розмови Дарина не могла перестати думати про сестру. Вона уявляла, як Оксана, вагітна, прибирає у лікарні, повертається до порожньої кімнати у гуртожитку. Їй було шкода сестру, але водночас вона розуміла матір.

Минуло ще кілька тижнів. Дарина ухвалила рішення. Вона не могла пробачити Оксану, не могла забути її вчинки. Але вона також не могла залишити сестру без підтримки в такий критичний момент.

Дарина анонімно перевела на рахунок лікарні, де працювала Оксана, значну суму грошей із позначкою «Для допомоги вагітній співробітниці Оксані». Вона сподівалася, що ці гроші допоможуть сестрі, але не була готова до особистого контакту.

Якось, розбираючи речі у своїй кімнаті, в гуртожитку, Оксана знайшла стару фотографію, де вони з Дариною, ще маленькі, щасливо посміхалися до камери. Вона відчула, як до горла підступає клубок.

“Що ж я наробила?” — подумала Оксана, дивлячись на фотографію.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.