В Італії я вже 10 років, і за цей час я купила двокімнатну квартиру в новобудові, зробила там гарний ремонт, обставила все новими меблями.
Справилася я з цим завданням за 5 років, хоча ніхто і не вірить, бо люди тут сидять по 20 років, і так і не змогли квартиру купити.
Я тоді собі у всьому відмовляла, економила дуже, і головне – нічого додому не відправляла, все на купку складала. От і рахуйте, чи могла я це зробити, при зарплаті тисячу євро в місяць?
Дітей у мене троє, і вони спочатку ображалися, що я їм нічого не даю. Мовляв, з них люди сміються. Як це так – мама в Італії, а їм нічого не висилає.
Та я була впевнена в тому, що роблю все правильно. І спочатку я собі квартиру купила, а вже потім дітям почала допомагати.
З квартирою теж не все так просто було, бо всі мої діти мали на неї види, і сподівалися, що комусь з них я її віддам.
Але я її зачинила на ключ, і сказала, що це моє житло, я тут буду жити, коли повернуся.
Якийсь час діти бурчали, а потім змирилися.
Зараз я їм відправляю по 300 євро кожному щомісяця, а собі залишаю 100.
Попередила, що кожному квартиру я не зможу купити, але якщо вони так серйозно віднесуться до цієї справи, як я, і гроші, що я їм висилаю, не будуть по вітру пускати, то зможуть скласти хоча б на перший внесок, а далі вже самі.
– Мамо, ну що ти таке кажеш? На яку квартиру ми зможемо назбирати? Що таке 300 євро в наш час? Смієшся? – каже мені якось моя старша донька.
Я терпіти її закиди не стала, кажу:
– Так, доню, за 300 євро квартиру не купиш. Але якщо ще ти зароблятимеш, і твій чоловік, і ви навчитеся економити і відкладати, то не повіриш – але квартиру таки можна буде купити з часом.
Вона на мене образилася, бо я їй дорікнула, що вона не працює. Та я вважаю, що все правильно роблю, не можна дітей все життя на собі тягнути.
Я спочатку про себе подбала, а тепер чим можу – тим дітям і допомагаю.
Захочуть квартиру – будуть самі рухатися. Ну хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
