Коли Олена переступила поріг дому свого чоловіка Сергія, її перше враження було простим і однозначним: «Це не буде просто».
Зі свекрухою, Людмилою Григорівною, не складеться, вони ніколи з нею не стануть подругами.
Олена не могла сказати, чому, але вже на першій зустрічі зрозуміла — все буде не так, як вона собі уявляла, на жаль.
Свекруха, що виглядала як взірець інтелігентності і вихованості, поводилася з нею наче з тим, кого просто не помічають. Їй навіть не доводилося робити особливих зусиль, аби Олена відчула цю відстороненість, бо ця мовчазна дистанція ставала помітною, як тільки вони обмінювалися кількома словами.
Ні, Людмила Григорівна була дамою інтелігентною та добре вихованою, але з невісткою вона спілкувалася зверхньо й завжди тримала дистанцію.
Людмила Григорівна все життя займалася наукою, викладала в університеті.
Можливо, до Олени вона ставилася як до однієї зі своїх студенток, яка забула вивчити матеріал до іспиту.
Принаймні, саме такою недбалою студенткою відчувала себе Олена в присутності своєї свекрухи.
Варто зазначити, що для самого Сергія це був уже третій шлюб. Так вийшло в житті, що вперше він одружився зі своєю колишньою однокласницею Галиною.
Цей шлюб був зіграли тому, що вже чекали дитину, і після народження сина Михайла, їх шлюб не проіснував і двох років.
Досить швидко після розлучення Сергій знову одружився.
Другій дружині, Ірині, пощастило трохи більше: вони прожили разом вісім років, встигнувши стати батьками доньок-близнючок, Тетянки та Мар’янки.
Після другого розлучення Сергій п’ять років жив один.
У його житті траплялися ще зустрічі, але до РАЦСу він нікого не кликав.
Поки не зустрів Олену.
Взагалі-то вона не відразу сподобалася йому, але в ній було щось таке особливе, що давало йому душевний спокій, радість і мрії про краще майбутнє.
А вже за пів року Сергій зробив Олені пропозицію, і вона з радістю погодилася стати його дружиною.
Для неї це був перший шлюб, і дівчина дуже сподівалася на те, що він буде єдиним, адже щиро кохала Сергія і вірила, що стане його єдиною.
Попри свої тридцять років, Олена в душі була щирою дитиною, доброю та чуйною до всіх.
Їй здавалося, що всі люди хороші, і якщо до них ставитися з відкритою душею, вони неодмінно дадуть відповідь тим же і вона отримає лише одне добро від них.
Однак Людмила Григорівна явно була не з таких.
Вона спілкувалася з невісткою стримано, та й взагалі була небагатослівною, наче з чужою людиною вона мала справу.
Спочатку Олена дуже старалася, щоб догодити свекрусі, але згодом таки змушена була визнати, що всі її спроби налагодити контакт із матір’ю чоловіка не знаходять відгуку в неї.
Так вони прожили кілька років.
Одного разу Олена, не витримавши, прямо запитала свекруху, чому та вдає, ніби її не існує, адже вони все-таки проживають в одній квартирі.
— Людмило Григорівно, — набравшись сміливості, почала розмову Олена. — Не вважайте моє питання нетактовним, але воно давно не дає мені спокою.
— Слухаю, — з гідністю відповіла свекруха.
— Людмило Григорівно. Я вам не подобаюся?
— З чого ви це взяли? — свекруха завжди називала невістку на «ви», ніби підкреслюючи, що вони чужі одна одній.
— Просто ми живемо під одним дахом уже кілька років, а ви жодного разу не спробували страв, які я готувала. Ми жодного разу не сиділи за спільним столом довше десяти хвилин. Ми жодного разу не дивилися разом телевізор, — Олена загинає пальці, — та й взагалі ніколи не розмовляли на відсторонені теми. Ми вітаємося, перекидаємося кількома фразами заради пристойності і на цьому все.
— Олено, ви мене дивуєте, — після невеликої паузи сказала Людмила Григорівна. — Тисячі невісток на вашому місці були б просто щасливі, якби свекруха з ними не спілкувалася і поводилася просто як сусідка.
— Можливо, так і є, — погодилася Олена, — але я не така, як всі, мені завжди так хотілося, щоб ми стали справжньою сім’єю і ділили між собою все і стали рідними з вами людьми, як годиться.
— І зовсім даремно ти все це! — вигукнула Людмила Григорівна. — Розумієте, Олено, ви у мене третя невістка за рахунком, — вона зробила багатозначну паузу. — І хто знає, може, не остання.
На очі в Олени навернулися сльози. Ось яка думка про неї у свекрухи!
Невже вона спілкується з нею спідлоба лише тому, що впевнена: Сергій ще обов’язково одружиться, і не один раз?!
Людмила Григорівна, помітивши розгубленість Олени, мабуть, зрозуміла, що перегнула палицю.
— Ну-ну, — вона спробувала її заспокоїти. — Не приймайте так близько до серця. І потім, Олено, навіщо вам спілкуватися зі мною, коли у вас є чоловік? — вона навіть злегка посміхнулася. — А ось ви останнім часом стали занадто емоційні. Ви, часом, не дитину чекаєте?
І справді! Олена й насправді виявилося чекала дитину, і за вісім місяців на світ з’явився син Артем.
На момент його народження вони з Сергієм уже переїхали в окрему квартиру.
Взагалі у Сергія з квартирами вийшло дуже цікаво.
Його мати, Людмила Григорівна, жила в розкішній трикімнатній квартирі з високими стелями. Цю квартиру отримував ще батько Сергія, Дмитро Петрович, від великого підприємства, в якому він тоді працював.
На жаль, Дмитра Петровича рано не стало — Сергій тоді навчався в десятому класі.
А вже за рік він привів до батьківської квартири свою першу дружину Галину.
Молода дружина і Людмила Григорівна постійно конфліктували. Свекруха тоді щиро хотіла допомогти і роздавала дівчині поради навіть тоді, коли та їх і не просила.
Якою була її роль у розпаді молодої сім’ї — хто ж тепер скаже — однак після першого невдалого шлюбу Сергій твердо вирішив, що йому потрібна власна квартира.
Незважаючи на досить таки молодий вік, він організував власну справу і зайнявся бізнесом.
Тоді був початок 90-х років, і дуже багато людей намагалися щось заснувати своє, бо життя було непростим, щоб потім розбагатіти.
Так сталося і з Сергієм. Він навіть не довчився в університеті, на великий подив і засудження своєї матері, яка вважала, що вища освіта — невід’ємна складова успіху.
За іронією долі, саме Сергій зі своєю маленькою фірмою став головним годувальником у сім’ї.
А Людмила Григорівна, як професорка університету, отримувала тоді мізерні гроші.
Взагалі тоді важко жилося їм. Але Сергій намагався покращити їх життя, він купив двокімнатну квартиру, куди й переїхав із другою дружиною Іриною.
Можливо, саме тому, що вони жили окремо, їхній шлюб і проіснував цілих вісім років.
За цей час Сергій остаточно став на ноги. Його фірма приносила хоч і не величезний, але стабільний дохід.
Коли Сергій та Ірина розлучалися, він вчинив як порядна людина, залишивши квартиру дружині та донькам, а сам повернувся жити до Людмили Григорівни.
За цей час він встиг здобути вищу освіту, це було неодмінною умовою матері. Загалом його повністю влаштовувало те життя, яке він мав.
Мати вела господарство, хоча ще працювала в університеті, а сам Сергій займався справами фірми, а у вільний час багато подорожував.
Ось так, далеко від Батьківщини, і сталася його зустріч з Оленою. Дівчина відпочивала в Португалії з подругами, а Сергій відпочивав від самотності.
Сергій спочатку вважав, що це все не серйозно, однак після повернення до Києва він все частіше згадував про Олену.
Зрештою вони почали зідзвонюватися і зустрічатися, а незабаром і зіграли весілля.
Проблема була в тому, що Сергій не міг одразу купити окрему квартиру: йому якраз знадобилося оновити обладнання для виробництва.
Але, дізнавшись про те, що вони чекають дитину, він все ж постарався закрити квартирне питання якомога швидше.
Олена теж вклала деяку суму, щоб процес пішов швидше. Переїхавши у власне житло, вона відчула полегшення. Нарешті вона змогла відчути себе справжньою господинею!
Однак сімейне щастя тривало недовго, на жаль, як би їй того хотілося.
Буквально за кілька років після того, як на світ з’явилася дитина, Сергій став зустрічатися зі своєю секретаркою.
Дізнавшись про це, Олена була дуже здивована, розчарована і засмучена.
Не зумівши пробачити Сергія, вона подала на розлучення.
Яке ж здивування вона відчула, коли їй зателефонувала сама Людмила Григорівна:
— Олено, я чудово розумію, що ви дуже засмучені вчинком мого сина, таке пробачити важко, звісно. Але я вас дуже благаю, подумайте добре ще!
— Людмило Григорівно, я вже все вирішила, — заявила невістка. — До того ж, — вона згадала слова свекрухи, — ви ж самі казали, що я далеко не остання дружина Сергія, це були самі ваші пророчі слова. Виходить, ви знаєте сина, як ніхто інший, і це зрозуміло. Ви ж мати його.
Людмила Григорівна довго мовчала, вона просто не знайшла навіть, що їй на це відповісти.
Після розлучення Олена з Артемом переїхали в іншу квартиру, розташовану в менш престижному районі, а отримані гроші вона передала Сергію.
Найцікавіше, на великий подив, що після розлучення Олена та Людмила Григорівна почали регулярно зідзвонюватися.
Ба більше, бабуся охоче допомагала колишній невістці з онуком. Наприклад, вона легко могла посидіти з Артемком, коли той міг занедужати, щоб Олена не відпрошувалася з роботи.
Дивно, але тільки після розлучення колишня свекруха відкрилася для Олени як людина.
Вона останнім часом дуже багато розповідала про своє життя, роботу, про свої справи та інтереси.
Звісно, їх не можна було назвати щирими та хорошими подругами, але спілкувалися вони цілком нормально.
Так швидко минуло ще п’ять років.
За цей час Сергій одружився на тій самій секретарці, але справи в його фірмі йшли вже не так добре, як раніше, на жаль.
Можливо, нова дружина просто сподівалася зірвати великий куш, проте її чекало розчарування.
Четверта дружина постійно докоряла свого чоловіка, що він має більше працювати і розширювати бізнес, відповідно, й заробляти набагато більше.
Сергій з усіх сил старався, як міг, однак нічого не виходило у нього зовсім останнім часом.
Цей шлюб, врешті, закінчився черговим розлученням, причому дружина постаралася взяти у Сергія якомога більше. Вона його залишила буквально ні з чим.
Сергію нічого не залишалося робити, крім як повернутися назад у квартиру матері.
На ньому, до того ж, було кілька кредитів, які треба було вчасно погашати. А сама Людмила Григорівна була вже на пенсії, і її здоров’я теж вимагало уваги, роки вже були не такі, як колись, коли вона була активна і все скрізь встигала.
Олена намагалася допомагати своїй колишній свекрусі, як могла — то дасть їй трохи грошенят, то продуктів купить, то в аптеку сходить для неї за кошти свої.
Сама вона так і не вийшла заміж — так і залишилася жити зовсім одна з сином.
Іноді Людмила Григорівна натякала невістці, що, може, їм із Сергієм знову варто зійтися, створити сім’ю і жити собі щасливо, адже вони вже дорослі люди і мають порозумітися і дарувати одне одному прощення і тепло, адже самотня старість – то дуже важко?
Але, не дивлячись на все, Олена таки рішуче відкидала такі натяки, тож свекруха перестала переконувати її в протилежному.
Через три роки, на жаль, Сергія не стало.
Для Людмили Григорівни це був важкий період. Не минуло й кількох місяців після того, як сина не стало, як вона занедужала сама.
Олена тоді буквально жила в стаціонарі біля колишньої свекрухи.
Згодом їй стало трішки краще. Але вже було зрозуміло, що літня жінка вже не зможе жити сама, адже їй потрібен був постійний догляд. А найняти доглядальницю коштує дуже великих грошей, а вони обоє просто не мали їх.
Попри усі негаразди, Людмила Григорівна не втратила ясності розуму.
Вона покликала Олену на важливу розмову.
Колишня свекруха сказала, що не хоче бути ні для кого тягарем.
Була б її воля — вона б продала квартиру і на отримані гроші оплатила б перебування в будинку для літніх людей з хорошим доглядом.
Але є одна проблема — тоді вона не залишить їм жодного спадку.
— Олено, я знайшла рішення, — промовила свекруха. — Я продам свою квартиру, і всі гроші поділю рівно на чотири частини, якраз за кількістю онуків. Не хочу, щоб після мого відходу ви всі довго і важко судилися одне з одним.
— Але де ж ви будете з нами ще довго? — резонно поцікавилася Олена.
— Хочу запропонувати вам усім таку угоду: у кожного онука я буду жити по кілька місяців, а потім переїжджати до іншого. Так я не зможу вам набриднути, але водночас буду під постійним наглядом. Що скажеш? Ви б з Артемом погодилися?
Олена не знала, що відповісти на це все.
З одного боку, у словах свекрухи був певний сенс, а з іншого.
Артем поки ще школяр. Виходить, що весь тягар відповідальності лягає саме на неї.
Олена була готова і просто так допомагати Людмилі Григорівні, тому що їй було дуже її шкода.
Однак свекрусі вона відповіла, що спершу потрібно заручитися згодою інших онуків. Михайло, Тетяна та Мар’яна — уже дорослі люди, у них уже давно свої сім’ї і своє життя.
Людмила Григорівна обдзвонила трьох онуків.
Виявилося, що всім потрібні гроші. Вони сердечно дякували бабусі за її щедрість і обіцяли за нею доглядати стільки, скільки потрібно.
Свекруха почала процедуру продажу квартири.
Це, не дивлячись на її поспіх, зайняло майже пів року.
Коли все було закінчено, вона чесно поклала гроші на чотири рахунки.
Спочатку вона оселилася в Олени. Колишня невістка та Артем доглядали за бабусею, відвозили її до поліклініки, оплачували медичні процедури, допомагали їй в усьому, в чому могли.
Загалом, робили все, щоб зробити її життя кращим.
По правді кажучи, вони дійсно щиро любили та шкодували стареньку бабусю і піклувалися б про неї в будь-якому випадку.
Але Артему скоро вступати в університет, тож гроші точно не були зайвими, зрозуміло. Та й часи зараз дуже важкі, тому без грошей зовсім ніяк, на жаль.
Через кілька місяців Людмила Григорівна зателефонувала старшому онуку Михайлові. Той із сумом у голосі сказав, що готовий взяти бабусю хоч зараз, але вони з дружиною мають маленьку другу дитину, яка лиш нещодавно з’явилася на світ.
Малюк постійно вередує, вночі вся сім’я не може нормально спати. Навряд чи Людмилі Григорівні буде комфортно в такій обстановці з ними разом.
Та лише похитала головою, бо не знала, що й сказати на це і зателефонувала двом онучкам.
Як з’ясувалося, Тетяна поїхала на стажування до Німеччини і повернеться не раніше, ніж за пів року.
Мар’яна зараз на іншому кінці країни бере участь у якійсь благодійній кампанії, вона займається волонтерством. Загалом, забирати бабусю нікому, в усіх свої справи. І жити їй, по суті, ніде, виходить тепер.
Довелося їй залишитися в Олени, бо діватися нікуди зовсім.
Чи треба говорити, що ще за кілька місяців старші онуки знову знайшли поважні причини, коли вона зателефонувала їм, аби не селити бабусю у себе вдома?
Довелося весь тягар догляду Олені звалити на себе знову.
Так і минуло кілька років, а потім самопочуття Людмили Григорівни зовсім погіршилося. Вона рідко вставала.
Олена навіть перейшла на віддалену роботу, щоб доглядати за свекрухою, адже іншого вибору у неї не було.
За весь час тільки Михайло кілька разів допоміг грошима, скинув на картку Олені, а онучки взагалі зникли з життя своєї старенької родички.
Вони змінили номери телефонів. Олені було ніколи їх розшукувати — і так вистачало турбот, тому вона вже давно полишила цю справу.
— Оленочко, ось адже як вийшло, — тихим голосом, зі сльозами на очах, говорила Людмила Григорівна. — Одна ти в мене, та Артемко залишилися. Ех, знала б я раніше. Я ж вам на тягар, це розумію добре.
— Ну що ви, Людмило Григорівно. Ми вас дуже любимо, ви наша рідна людина, у нас більше нікого немає, — від щирого серця сказала Олена.
— Ось люди кажуть, що перша дружина — від Бога. Виходить, за такою логікою, і перша невістка має бути справжнісінькою. А що вийшло? Ось ти у мене третя невістка, а ріднішої і ближчої людини і немає нікого на цілому білому світі.
Олена обняла свою свекруху. Вона робила все можливе, щоб її життя зараз було спокійним і хоч трішки щасливим, але розуміла, що не всесильна вона.
Людмила Григорівна, тим часом, продовжила:
— Я просто так нерозумно вчинила тоді! Потрібно було квартиру залишати вам з Артемом. А я все хотіла по справедливості. Тільки де ж вона, справедливість ця?
Олена запевнила свекруху, що та і так їй допомогла. Ось Артем займався з найкращими репетиторами і вступив до хорошого вишу — хіба це не щастя? А все тому що бабуся допомогла.
Але такі слова, правду кажучи, зовсім мало заспокоювали Людмилу Григорівну.
Згодом, на жаль, бабусі не стало.
На прощання з свекрухою прийшли Олена з Артемом та ще кілька родичів і знайомих.
Старший онук Михайло надіслав великий букет квітів і з красивою стрічкою, але сам не зміг приїхати, пославшись на невідкладні справи.
Онучки Тетяна і Мар’яна теж не приїхали. Вони, швидше за все, навіть не знали, що немає вже їх бабусі.
Олена намагалася їх розшукати, щоб повідомити про це, але у неї зовсім нічого не вийшло.
Чи шкодувала Олена про те, що погодилася доглядати за колишньою свекрухою?
Звісно, ні. Людмила Григорівна була дуже цікавою людиною та чудовим співрозмовником майже до останнього.
До того ж, Олена таким чином віддавала данину пам’яті Сергію. Адже як не крути, а якби не він, то не було б у неї сина Артема.
А він виріс дуже хорошою людиною, на радість мамі, в ньому вона бачила справжню підтримку і справжнє щастя.
Тому, незважаючи на всі труднощі, що випали на її долю, Олена залишилася впевнена: вона зробила правильно, і її вибір був не лише заради Людмили Григорівни, а й заради того, що залишалося після всього цього у неї на душі.
А ви вважаєте, що вона вірно вчинила: адже свекруха її ніколи не любила, коли та горнулася до неї в молодості, а вона доглядала її до останнього, хоча залишилася, врешті, ні х чим?
Фото ілюстративне.
