– Мені просто все це набридло, – розповідає шістдесятирічна Тамара Петрівна. – Третій рік син з дружиною живуть, і за весь цей час місяця не було, щоб мирно! Я все думала – нічого, молоді, буває. Притруться, заспокояться, буде все у них добре. Нещодавно вони нас утішили – чекаємо, мовляв, дитину. Ну, тепер, думаємо, точно притихнуть. Але ні, тільки гірше стало. Леся стала просто нестерпною.
– Можливо, не так все погано? Вони ж живуть окремо, квартиру в кредит взяли.
– Леся йому кожного разу, як вони посваряться, збирає речі і відправляє до нас! Потім дзвонить, миряться, він повертається додому, якийсь час тихо, і знову! В останній раз ось перед травневими святами прийшов о пів на другу ночі.
– Впустили його?
– Впустили, а що робити… Я кажу, Стасе, ну ти сам хоч розумієш, що це ненормально, так бути не повинно? Все, треба це припиняти. Не складається, значить, розлучатися треба, і крапка. Він, такий – мамо, ну як розлучатися, дитина скоро буде, і кредит висить тепер… А я йому кажу – ну і що, з кредитом теж розлучаються прекрасно, все ділиться навпіл, а дитина… Зрештою, і для дитини шкідливо жити в таких умовах. Батьком можна бути і в розлученні! Все одно в тому вигляді, як зараз – це не сім’я…
І ось уже третій тиждень тридцятирічний Стас живе у батьків. Працює віддалено, сидить в інтернеті, дивиться фільми. Почав спілкуватися зі старими друзями, планує в найближчому майбутньому походи в гори, сплав по річці, рибалку та інші чисто чоловічі радості, в які сімейне життя явно не вписується.
Дружина Леся давно вже змінила гнів на милість, обриває чоловікові телефони, але він слухавку бере через раз. Сказав, що, коли відкриються державні установи, буде подавати на розлучення, ділити майно і брати кредит вже на себе одного. Дитині, природно, буде допомагати, платити аліменти.
– Сваха з донькою, звичайно, ошелешені – такого повороту ніхто не чекав! – каже Тамара Петрівна. – Три роки син терпів, і раптом перестав, що трапилося… Леся від безвиході стала вже мені дзвонити. Мовляв, Тамаро Петрівно, вистачить вже, давайте женіть Стаса назад, додому, у нього взагалі-то сім’я є.
– А я кажу, а він тобі теля, щоб його гнати? Це взагалі не моя справа, розбирайтеся самі. Він, каже, зі мною розмовляти не хоче! А я при чому? Я взагалі нікому нічого не винна, а хочеш знати мою думку, мовляв, так я цілком на його боці! Це не життя і не сім’я, коли немає взаєморозуміння. Не виходить у вас, розлучайтеся, не псуйте один одному життя!
Через кілька днів після дочки Тамарі Петрівні подзвонила і сваха – треба ж щось робити, мирити дітей! У них буде дитина, а вони розлучатися надумали!
– А я їй чесно сказала: розлучення – моя ідея! – каже Тамара Петрівна. – Це я синові сказала – розлучайтеся! Тому що навіть я втомилася вже від усього цього. Навіщо псувати один одному нерви? В крайньому випадку, перерва в стосунках їм точно потрібна. Нехай Леся зараз спокійно виношує дитину, народжує, а далі буде видно!
Сваха ошелешена такою позицією – як же так, треба не розлучати молоду сім’ю, а, навпаки, допомогти їм об’єднатися.
– Дивна жінка, ця моя сваха, – зітхає Тамара Петрівна. – Скаржиться всім тепер, що я розбила молоду сім’ю, мені тут спільні знайомі передали. Мовляв, поки я не втрутилася, він і не думав йти. А я вважаю, що я невинна ні в чому. Нехай би краще навчили свою доньку бути нормальною дружиною і не ганяти чоловіка туди-сюди – може, тоді життя у них і налагодилося б.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
