Після весілля у нас з чоловіком не було свого кута, тому відразу ми почали розглядати варіант, щоб брати житло в кредит. Розглядали варіант двокімнатної квартири, тому що трикімнатну не потягнемо, а в однокімнатній з дитиною буде тісно, з часом все одно доведеться міняти. У батьків чоловіка і моєї мами квартири є, але ми навіть не роздумували про спадщину, вирішили, що ми самі якось викрутимось.
Моя мама через рік після мого весілля вийшла на пенсію і почала приймати активну участь в житті нашої родини. Навіть занадто активно в деякі моменти. Тема з кредитом секретом не була, тому про неї мама теж була в курсі, але вона була категорично проти будь-яких позик і зобов’язань перед банками.
Ми з чоловіком теж не мали бажання влазити в кредити, у нас були деякі гроші, щось свекри подарували, щось самі накопичили, але вистачило б на маленьку однокімнатну в віддаленому районі. Там і метраж навіть для двох маленький, ще й до роботи їхати дуже довго з пересадками. До того ж район новий, інфраструктура поки не дуже розвинена, дитячий садок далеко, школа тільки в перспективі. Для молодої сім’ї варіант зовсім невідповідний.
Про це я мамі говорила багато разів, але вона напирала, що зате своє, ніхто не відніме. Довід досить слабкий. До того ж нам дуже дорого обійдеться проживання – витрати на транспорт, а коли народиться дитина, то на таксі, тому що поліклініка теж в тому мікрорайоні тільки будується.
Але мама продовжувала наполягати на тому, що кредит – не варіант, бо це ж такі переплати в банк. Сама вона нам фінансово допомогти не могла. Накопичень у неї не було, сама жила на пенсію. З нас грошей не тягнула, вже велике їй спасибі.
Зрозумівши, що її голосіння на мене не діють, вона на якийсь час відстала, взагалі не торкалася цієї теми. Потім раптово запропонувала варіант, який раніше навіть не розглядався – вона нам віддає свою квартиру, а ми їй купуємо однокімнатну квартиру в тому віддаленому районі.
– Це вам, молодим, вічно чогось не вистачає, а мені багато треба? Магазини там є, громадський транспорт ходить. А що житлоплоща невелика, так навіть добре. Мені одній багато не треба, зате і прибирання менше.
Я з мамою кілька разів розмовляла, чи впевнена вона в своєму рішенні. Стільки років прожила на одному місці, а тепер ось зніматися і переїжджати, в її віці вже важко даються такі зміни. Але мама гаряче мене переконувала, що подружок у дворі у неї немає, нудьгувати нема за ким. А до тих, що є, вона і з нового місця чудово добереться.
Ми з чоловіком поговорили, все обговорили, зважили і зрозуміли, що мамина пропозиція – просто ідеальна. Квартира у неї в хорошому місці, там все необхідне в пішій доступності, до роботи прямий автобус або пішки двадцять хвилин. Звичайно, ремонт треба буде робити і меблі купувати, але розберемося з часом.
Мама поставила єдину умову – всім займаємося ми, вона згодна тільки з нами з’їздити і подивитися квартиру. Було вирішено, що нову квартиру я оформляю на себе, а мамина так за мамою і залишається. Вона пояснила, що після неї квартира мені у спадок дістанеться, а в нову наші спільні з чоловіком гроші будуть вкладені. Нам так навіть простіше було, зайвої біганини не буде і маму смикати не доведеться.
Квартиру ми купили за три місяці. Мама їздила з нами і все захоплювалася видами з вікна. Там поки не забудовані поля, вона вибрала крайній будинок, так що з вікна розкидаються простори. Їй подобалася невелика кількість машин, чисте повітря, віддаленість від великих доріг. Загалом, мамі подобалося все. Сама квартирка їй теж подобалася.
Ще два місяці ми займалися дрібними доробками в новій квартирі, потихеньку перевозили мамині речі, допомагали їй облаштовуватися, потім самі переїжджали в її квартиру, там робили ремонт. У цей момент з’ясувалося, що я чекаю дитину. Ми хоч і не планували так скоро, але вирішили, що це доля, все склалося якнайкраще.
Я як вийшла в декрет, стала до мами часто їздити, там дійсно поки свіже повітря і мало людей і машин. Є де погуляти. Мама все не втомлювалася нахвалювати житло. Я теж раділа, що все так владналося.
Ось я народила, синові виповнилося вже три місяці, мама стала все частіше піднімати тему, що то в її квартирі як не те, то інше. Виявилося, що їздити їй в лікарню далеко, будинок на відшибі цивілізації, а сама квартирка тісна.
На моє закономірне питання, а чому вона раніше мовчала, вона заявила, що не хотіла мене турбувати. Але зараз онук уже народився, тому можна і поговорити. Було сказано, що вона хоче назад в свою квартиру. У новій їй тісно, незатишно, погано, одним словом. Переїхати бажає до зими.
– А ми як і куди? Про нас ти подумала?
– Я ж не на вулицю вас жену! Там все для проживання є: вода, опалення, газ. Поки поживете там, а потім візьмете кредит, як і хотіли.
– Я зараз в декреті, працює один чоловік, куди нам кредит? Чоловікові на роботу з пересадками, мені з дитиною в поліклініку. Там ні садка поруч, нічого!
Мама єхидно зауважила, що її ми туди сплавили, хоча там нічого немає, але ж вона – людина у віці. Ми сплавили, виявляється. Вона сама цю тему підняла, всіх збаламутила, а тепер ми винні. Ще вона нагадала, що ця двокімнатна квартира все ще по документам її, тому вона має повне право тут жити. До зими вона хоче повернутися в свою квартиру.
На питання, а як нам брати кредит, якщо ми всі гроші вклали в квартиру, мама неодмінно підняла брови і відповіла, що ту квартиру продамо і на ці гроші візьмемо іншу. Де ми будемо в цей час жити – питання залишилося без відповіді.
Про переїзд мама нагадує мені щодня, я вже розмовляти з нею не можу. Нічого не вдієш, квартира на ній. Чоловік взагалі мовчить. Ми витратилися на ремонт тієї квартири, цієї квартири, а тепер залишилися на бобах. Як будемо викручуватися, поки незрозуміло. На вулиці, звичайно, не залишимося, але сама ситуація взагалі не смішна.
З мамою спілкуватися не хочу, а вона не розуміє, на що я ображаюся. Вона ж просто хоче назад свою власну квартиру. Всього-навсього. Це ж все так просто – змінювати квартири і переїжджати з немовлям на руках.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
