fbpx
Життєві історії
Спочатку думала, що не буду претендувати на батьківську квартиру, адже там живе брат з сім’єю, але тепер моя думка змінилася

У нас з братом є одна на двох квартира. Наших батьків не стало коли мені було двадцять років, а йому чотирнадцять, родичі порадили мені оформити опіку, щоб він не потрапив у дитячий будинок. Самі ж час від часу нам допомагали, але не матеріально, а здебільшого порадами.

Мені тоді було дуже складно. Я не змогла довчитися, тому що довелося виходити на роботу, а потім і на другу. Платити комуналку за житло, утримувати себе і брата було непросто. Я до такого ритму життя звикала довго, надто рано я подорослішала.

Стосунки з братом теж не були простими. Він не завжди прислухався до моїх порад, не забуваючи говорити, що я йому не мама і не батько. Така ситуація тривала до закінчення братом школи.

У вуз він вступив в сусідньому місті, там же жив в гуртожитку перший час. Я залишилася в квартирі одна і стало трохи легше. Після від’їзду брата приблизно через пів року наші стосунки стали виправлятися, він сам дзвонив, розповідав, як справи, я теж сумувала за ним, по можливості відправляла грошей, а до приїзду намагалася приготувати його улюблені страви.

Брат провчився три роки, а потім його відрахували за неуспішність. Сказав, що відновлюватися не буде, тому що йому вже не подобається сфера, яку він вибрав. Він повернувся в нашу спільну квартиру, ми знову стали жити разом. Відносини знову стали повільно котитися вниз.

Потім я вийшла заміж і переїхала в квартиру чоловіка. Стосунки з братом знову налагодилися. На жаль, мій шлюб тривав лише рік, ми розлучилися. Я залишилася без житла, довелося повернутися в нашу з братом квартиру. Втім, там я прожила всього два місяці, поки шукала собі житло. На це було кілька причин: брат почав зустрічатися з дівчиною, і вона готувалася до нього переїхати, я не хотіла черговий раз псувати з ним стосунки, а наш спільний побут як і колись, не ладнався. Та й до моєї нової роботи добиратися було дуже незручно і довго.

Я зняла житло і переїхала. Брат загруз в сімейному житті, а зі мною бачився тільки у свята. Так ми прожили ще два роки, стосунки були рівні, ніхто ні на кого не ображався.

Рік тому брат одружився зі своєю дівчиною, вона чекала дитину. Згодом дружина народила, пішла в декрет, а брат залишився єдиним годувальником. Грошей їм не вистачало.

Спочатку він просто дзвонив позичити грошей. Коли була можливість, я йому допомагала, але була у мене вона не завжди. Я платила за знімання житла і намагалася накопичити на власну квартиру. Спочатку думала, що чіпати батьківську квартиру не буду, адже там брат з сім’єю живуть, але тепер моя думка змінилася.

Три місяці тому брат мені подзвонив і заявив, що раз я теж власник квартири, то за законом повинна платити половину комуналки. Мовляв, з квартири він мене не виганяв, я сама поїхала, але моя частка є все одно, тому треба платити. Типу, йому одному зараз складно, тому що його дружина не працює.

Я заявила, що платити не збираюся, а свою частку в найближчим часом виставлю на продаж, якщо він так себе поводить. Такого брат не очікував, почав говорити, що я не посмію так зробити, адже ця квартира – пам’ять про батьків. Знайшов, що згадати.

Але я образилася. І так постійно йшла йому на поступки, ось він і звик. Сказала, що ми можемо всю квартиру виставити на продаж, гроші поділити і кожен піде своїм шляхом. Цей варіант брата теж не влаштував, адже у нього дитина, а з продажу квартири на свою частку він навіть однокімнатну без кредитів не купить.

Тоді я запропонувала йому віддати мені гроші за мою частку і продовжувати жити там вже єдиним повноправним господарем. Але і цей варіант йому не підійшов – «звідки я такі гроші тобі дістану».

Дала йому час на роздуми. Уже три місяці він зі мною не спілкується, я теж не дзвоню. Якщо брат думає, що я забуду або передумаю, то він помиляється.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page