fbpx
Життєві історії
Спочатку донька з зятем жили в селі, в хаті Ганни, адже вона доглядала стареньку бабусю. А коли бабусі не стало, зять з донькою продали хату матері, купили квартиру і забрали маму в місто в будинок на 5-тий поверх без ліфта

За вікном цілий день був дощ, пів дня Ганна Михайлівна дивилася на краплинки, які поспіхом стікали по скельці. А потім дивилася, як двірничка прибирала подвір’я, відпочиваючи періодично на лавці. Через дощ на вулиці було мало людей і дивитися того дня у вікно було не так цікаво.

– Мамо, ти б підвелася, допомогла мені щось зробити, або хоча б картоплю почистила, я все одна роблю, кручуся з ранку до вечора, прибираю, їсти усім готую а ти тут сидиш весь дені і не поворухнешся, лише йдеш, коли до столу тебе кличуть.

Ганна Михайлівна ледве підвелася, попрямувала на кухню. Повз неї пробігла онучка, голосно крикнула, щоб бабуся відійшла в сторону і не заважала їй.

Ганна Михайлівна постояла в стороні, а потім рушила на кухню. По дорозі зять її зупинив, запитав, що цікавого за пів дня вона побачила у вікні і голосно засміявся. Бабуся вдала вигляд, що посміхнулася, але на душі був лише смуток.

Сіла чистити картоплю і спогади самі її заполонили.

Чоловіка втратила рано, сама виховувала дітей. В селі роботи багато, з ранку до вечора на роботі, а потім ще й город, господарка, на своє життя часу не було, заміж так і не вийшла більше.

Потім забрала ще й стареньку маму до себе. А через рік її донька вийшла заміж, привела зятя додому. В хатині сільській яблуку не було де впасти, але жили вони добре та спокійно. Зять відчував себе справжнім господарем, адже був одним чоловіком у домі і вважав, що його мають слухатися всі.

А потім не стало мами, продали хату в селі, діти доклали гроші, купили квартиру у місті і всі перебралися туди. Квартира у п’ятиповерхівці без ліфта, на п’ятому поверсі. По східцях Ганна Михайлівна спуститися не може, а діти й не намагалися з нею на вулицю вийти, так і сидить в своїй кімнаті з ранку до вечора щодня.

– Мамо, як ти чистиш картоплю, – почувся голос доньки. – Ну нічого не можеш допомогти, лушпиння залишилося, вічка не почищені. Йти собі, я сама все зроблю, без тебе.

Ганна Михайлівна підвелася і рушила в свою кімнату, очі вже були, як в тумані, дороги не бачила. Сіла біля вікна, і в ньому нічого не було видно, очі ще довго були вологі.

Лише подумки промайнуло в голові: а моя рідна матуся так гарно старіла зі мною, вона біля мене щасливою була, мені б таку старість. Але таке воно життя!

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page