fbpx

Сьогодні вранці мені подзвонила сестра. Наталя сказала, що вже речі пакує. Запитала, чи в мене немає картонних коробок. Сестра вже й дитячі речі зібрала, а я досі не знаю, як сказати чоловікові, що вони будуть жити у нас

На сьогоднішній день у мене склалася таки досить непроста ситуація. Зараз мені потрібно зрозуміти двох своїх рідних людей: свого чоловіка Євгена та свою рідну сестричку Наталку. І між ними мені зараз потрібно зробити вибір. а це досить непросто. Можливо, хтось мені допоможе слушною порадою зробити правильний вибір.

Я все дуже добре розумію, що після вибору мені доведеться з кимось або розлучитися, або посперечатися, але так вже складаються обставини. Життя мене зараз поставило перед дійсно серйозним вибором і я маю його зробити.

Сестра моя Наталя старша за мене на три роки. Вона постійно мала образу на мене, навіть до батьків, тому, що вони більше приділяли мені уваги, я була менша дитина в сім’ї. Пам’ятаю, що моя сестра навіть у мене іграшки забирала дитячі і нецікаві їй зовсім, мовляв – погратися, але робила вона це для того, щоб мені не дісталося, і щоб я сумувала. І все одно я дуже сильно люблю Наталю, вона дуже важлива людина в моєму житті.

Згодом така ж заздрість проявилася у неї, коли я почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком Євгеном. Вона його так критикувала перед нашими татом і мамою, що я навіть слухати того всього не хотіла зовсім. А коли ми з нареченим усім повідомили про свої заручини вона взагалі всім почала говорити, що наш шлюб триватиме максимум рік, в кращому випадку, і не більше.

Ми з Євгеном реагували на це спокійно, ставилися до її поведінки досить таки поблажливо, адже і так все було зрозуміло: мені 22 роки, я вже виходжу заміж, а моя 25-річна сестра – стара діва, і навіть ні з ким тоді не зустрічалася. Тому ні я, ні моя родина особливої уваги словам Наталі не приділяли, адже добре розуміли, чому вона себе поводить так.

Ми спочатку жили зі свекрухою разом, але вона знайшла собі чоловіка, згодом вийшла заміж і поїхала від нас жити в інше місто, залишивши нам свою двокімнатну квартиру, адже жила вона тепер у свого чоловіка. А другу двокімнатну квартиру на нас переписав дід чоловіка, а сам купив собі невеличку хатину в селі і теж переїхав жити туди, дуже мріяв жити в селі на старості років, звісно ми часто їздимо до нього, возимо продукти, багато в чому допомагаємо, хоча він і сам ще справляється добре, як на свій вік.

Тепер у нас з Євгеном 2 квартири, які ми, зрозуміло, не стали продавати: ну хіба мало як далі може скластися життя, можливо свекруха повернеться, або дідусь з села. Вирішили здавати одну квартиру в оренду. Та й дохід хороший з того кожен місяць: син росте, йому вже 11 років.

А на той час сестра вирішила, що вона має право жити краще за мене. Наталя згодом вийшла заміж через рік після мого весілля за першого, хто її покликав, я навіть знала добре, що це не з великого кохання і мені щиро було її дуже шкода. Моя сестра за цей час народила аж трьох дочок. Їм зараз 8, 6 і 3 роки. Живуть вони в маленькій квартирі, «гостинці», це батьки допомогли їм її купити: в крихітній кімнаті з маленькою кухнею і спільним санвузлом.

Я не розумію – якщо немає більше ніяких в житті перспектив, навіщо мати аж трьох дітей. Її чоловік заробляє лише якимись підробітками, у нього немає особливого бажання гарно забезпечувати свою сім’ю, працює так, аби на хліб вистачало, а сестра моя сидить вдома постійно з дітьми. І не розумію я їх зовсім, і дуже шкодую одночасно, особливо своїх маленьких племінниць. Наші батьки іноді їм дають гроші, на це і живуть вони усі разом зараз. Чоловік правда постійно шукає де заробити, але краще б він знайшов постійну роботу, їм би точно краще жилося від того.

Але як тільки Наталя дізналася, що ми здаємо квартиру в оренду, так відразу прийшла до нас. До слова, ми довго про це мовчали, зовсім нікому не розповідали, а тим паче родичам моїм, квартиранти вже у нас місяці чотири як живуть на цій квартирі і справно та вчасно платять хорошу оренду. Все там дуже акуратно, вони хороші люди і відповідальні, а це дуже суттєво. Але все одно вони дізналися. Ну так от, приходить вона і каже:

«Чула я, що ви здаєте в оренду квартиру? Цікаво виходить, а ми там в тісноті усі разом живемо, бочок на унітазі зламався, відром змиваємо усе. У районі, де ви своє житло здаєте в оренду, є хороша школа мистецтв, середня дочка танців навчитися хоче, а старша грати на якомусь інструменті. Та й садок там кращий ніж у нас, адже там такий район хороший.

Ну ось що, сестричко, ми з тобою рідні люди, допоможи ти вже нам. Зараз би ми переїхали до вас на вашу квартиру, зрозуміло, поки безкоштовно, а там я вже на роботу вийду, чоловік щось собі знайде. Будемо платити, правда, чисто символічно, сама розумієш – таке . Ми ж рідня! Загалом, ви подумайте, а ми речі поки зберемо».

Ось так якось вийшло, хоча я була здивована, зовсім не очікувала такого прохання від своєї сестри! Душею я розумію – дуже складно жити вп’ятьох в умовах не дуже добрих і в такій маленькій кімнатці. Те, що чоловік сестри не може бочок полагодити, це і усім зрозуміло, у нього взагалі бажання щось змінювати в житті немає. Дітей мені шкода найбільше, правда це – не передати як, та й сестру теж. Але розумом розумію, що дай їм ключі від квартири, вони там таке мені зроблять, що буде, як їх квартира скоро. І мінус ще наші дуже хороші на сьогоднішній день доходи з оренди.

Я все розповіла Євгенові, він здивувався проханню сестри не менше. Він мене зовсім не підтримав, а навпаки: «А підлогу їм ще не помити?» Я стала захищати сім’ю сестри, говорити, що це тимчасово, поки вони на ноги не встануть, адже в наш час усім непросто, тим паче у них діти. Але чоловік мав іншу думку: «І ти цьому віриш? Твоя сестра ще 4-ту дитину народить, щоб нічого не робити, а її чоловік так і буде на дивані сидіти. Уявляєш, як вони нам квартиру зіпсують? Загалом, я категорично проти! Вони нам ніколи й копійки за оренду не заплатять, це вона лише зараз так тобі говорить. Вони люди дорослі, нехай живуть, як знають, але я не збираюся відмовлятися від грошей. які роблять життя моєї сім’ї кращим і ще й квартиру нам зіпсують, потім їх не виженеш звідте, все одно ображатися будуть».

В принципі, Євген має рацію, але він навіть і зрозуміти не хотів – як їм зараз.

Загалом, сьогодні вранці дзвонила мені сестра Наталя. Питала, де можна взяти коробки, щоб свої речі упакувати. Зрозуміло, що в магазинах, і вона це знає, просто черговий раз натякнула, що їхня сім’я готова до переїзду. Я посоромилася поки їй сказати, що ми не хочемо, щоб вони переїжджали на нашу квартиру. І своїм батькам не можу сказати, не люблю зайвий раз їх засмучувати, а їм буде це неприємно. Не хочу тепер і з Євгеном зіпсувати відносини через сім’ю сестри, адже розумію, що й він правий. Ось що робити мені тепер, що кому казати? Наталя збирає вже свої і дитячі речі до нас, я навіть не знаю, що буде далі.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page