Ви не подумайте, я дуже люблю свою маму, і готова зробити все, аби лиш вона була щасливою.
Та останнім часом мені дуже важко з нею спілкуватися. Доходить до того, що я просто йду кудись з дому, коли мама має прийти до мене. А приходить вона часто, майже щодня.
Мамі моїй 65 років, виглядає вона чудово, значно молодша за свій вік, але навіть при цьому вона не перестає скаржитися на життя. У неї погано все! І здоров’я, і сусіди, і політики. Я так втомилася від її ниття, що словами не передати.
Мама шукає собі болячок, приходить до мене, скаржиться, а я маю постійно це вислуховувати.
Живемо ми недалеко одна від одної, але кожна в своїй квартирі. У мами є своя двокімнатна, а ми з чоловіком і двома дітьми маємо трикімнатну.
Я вже мамі і телефон новий купила, щоб вона сиділа в соцмережах. І собачку чи кошеня пропонувала завести, щоб вона мала чим зайнятися і про когось піклуватися, але нічого не допомагає.
Сьогодні вранці мама мені зателефонувала, і сказала, що прийде до мене. Але я їй відмовила, пояснила, що в суботу у мене багато роботи – і на ринок треба сходити, і прибирання, і готування.
Мама мене не зрозуміла, образилася дуже, мовляв, у мене для рідної мами часу немає.
Я її не розумію. Хай би брала приклад з своєї рідної сестри. Тітка старша за неї, їй 68 років, а її чоловіку 70. Так вони вдвох на велосипедах по кілька кілометрів туди і назад на дачу їздять.
Там у них город, приблизно 15 соток. Вони вирощують там усе, що треба – і для себе, і для дітей, і залишається ще щось і на базар продати.
Тітка з дядьком зайняті від ранньої весни до пізньої осені. Город – то їхнє хобі. Я ніколи від них не чула, щоб вони на щось скаржилися. Всі їхні розмови лише про жуків і картоплю, про те, що дощику треба, але це значно приємніше слухати, ніж ниття моєї мами.
От я і думаю, може і нам з чоловіком дачу для мами купити? Хочеться, щоб вона теж знайшла якесь заняття для душі.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.