fbpx
Життєві історії
Сьогодні у мене день народження, сорок років. Я накрила стіл, прийшов син з невісткою і внучкою. І раптом, дзвінок в двері. Я здивувалася, бо нікого не чекала. Я відкрила двері і побачила Віктора. Колишній стояв з букетом квітів і коробкою цукерок. Мабуть це все, що він зміг заробити за 20 років своєї відсутності

З Віктором я познайомилася відразу після школи, у 17 років. Йому на той час було 22 роки. Я приїхала в місто поступати в університет, а він уже закінчив. Ми почали зустрічатися і в кінці першого курсу у мене народився син.

Жити в гуртожитку з дитиною я не могла, Віктор мені нічого не пропонував і була змушена повернутися до своєї мами в село. Звичайно, не обійшлося без осуду односельців, але я намагалася витримати все.

Я розуміла, що повинна бути сильною заради сина. Навчання в університеті я залишила і відновила лише після того, як син трохи підріс.

Весь цей час майже ніякої допомоги у вихованні сина, я не отримала. Мої батьки дозволили нам з сином пожити у них, але не втручалися у наші справи. Вони так і не пробачили мені тієї ганьби, яку їм довелося через мене пережити. В той час народити дитину без чоловіка для села було неприйнятним.

Віктор зі мною так і не одружився. На початках він інколи телефонував, але ніколи не пропонував своєї допомоги. Потім і зовсім пропав, пославшись на те, що він не готовий до відповідальності. Я теж була не готова, молода дівчина з дитиною на руках. Вічні черги в поліклініках, влітку і взимку. Недосипання, брак грошей навіть на їжу. Але ж я не відмовилася від дитини.

Я майже зламалася тоді, але вмовляла себе, що треба потерпіти ще всього один день… Так і дотягла до дорослого життя…

Сьогодні у мене день народження, сорок років. Син відслужив в армії і одружився. Я всіма силами намагалася йому розказати, як виглядає нормальна сім’я, не дивлячись на те, що у нас її не було… На мою думку, у мене вийшло… У них з дружиною все добре, ростять чудову доньку. Цікаво відчувати себе бабусею, коли тобі всього лише 40.

Я почуваюся цілком щасливою, все забулося, відійшло в минуле. Нових стосунків я більше не шукала. На свій день народження я накрила стіл, прийшов син з невісткою і внучкою. І раптом, дзвінок в двері. Я здивувалася, бо нікого не чекала. Я відкрила двері і побачила Віктора. Колишній стояв з букетом квітів і коробкою цукерок. Мабуть це все, що він зміг заробити за 20 років своєї відсутності.

Проганяти його я не стала. Навіщо? Я запросила Віктори пройти в кімнату і вирішила познайомити його із сином.

– Познайомтеся, це ваш дідусь, – сказала я, посадивши Віктора за стіл.

Син сторопів від несподіванки і оглянув батька. Він підійшов до Віктора і обійняв його. Чесно сказати, я не чекала від нього такої реакції.

В той вечір ми гарно посиділи. Ніхто нікого ні в чому не звинувачував. А потім син з батьком разом просиділи до ранку на кухні. Не знаю про що говорили, я не підслуховувала… Тільки одне мені зрозуміло стало. Я виростила хорошу людину, яка вміє любити і прощати…

Віктор запропонував мені знову зійтися, але я не погодилася. Для мого сина він був і залишається батьком, нехай і не найкращим. Але для мене він уже ніхто. У кожного своє життя.

Фото ілюстративне – mfmnyc.

facebook