fbpx
Життєві історії
Сьогодні Петро чекав в гості синів, обіцяли приїхати, та не їдуть. В батька дрова скінчилися немає чим грітися. Сусід субсидію отримав, гріється газом, а йому немає, в нього син прописаний з онуками, щоб комунальні в місті менші платити. Був батько в тій квартирі, там хороми справжні, два авто мають, але батькові й гривні не дадуть ніколи, в селі багато не треба

Петро сидів під старенькою розлогою вербою на своєму подвір’ї, скільки років вона радувала його, здається все його життя вона росте поряд. Там у нього альтанка.

Колись двір вже немолодого чоловіка був заповнений господарством. Корова, свині, гуси, качки, кури. Діти допомагали батькам в усьому. Вони водили корову на пашу, гонили гуси, качок на воду. У дворі завжди шумно. Адже тільки Петро з усієї вулиці зробив на подвір’ї красиву та простору альтанку. От і сиділи там дітвора, а увечері дорослі вели свої розмови.

Так, давно то було. Діти виросли, поїхали в місто. Нічого, говорять, їм робити в селі, тут ніяких перспектив немає, нічого доброго молодь не чекає. Двір останні роки зовсім опустів. Господарство також перестали держати. Здоров’я немає поратися біля всього. Коли діти остаточно поселилися в місті і сказали, що жити в село більше ніколи не повернуться, дружина занедужала. Чи від того, що залишилися одні, але краще їй не ставало. Два роки так минуло, а потім її не стало. Уже десять років, як Петро залишився жити один.

Сьогодні чекає дітей. Обіцяли навідатися до батька в село. Правда сам чоловік вже мало в це вірить. Пообіцяють, як завжди, він чекає день-два, а вони не їдуть. Зайняті, часу не вистачає батька провідати. А він сидить, чекає, хай там що.

Двір давно поріс високою травою. Косить її Петро. Від чого подвір’я здається красивим, і квітів не потрібно, які раніше росли навкруги під наглядом працьовитих рук дружини. Кому воно потрібно те обійстя, що вони з дружиною не покладаючи рук будували. Наразі в селі одні старенькі люди залишилися, молодь хоче до міста, або виїжджає за кордон.

Газ проведений, живи й радуйся. Але дорого все. Щоб грітися газом, потрібно мати великі заробітки. Петро пенсіонер, пенсія маленька. Де в селі заробиш велику пенсію, тут в усіх людей вона мінімальна. І так добре, що стажу вистачило.

Сусід Петра, правда, має субсидію, то гріється зимою газом, тепло в нього та затишно. А Петро гріється дровами, в хаті є дві старенькі грубки. Субсидії йому не буде, він це добре знає, вже й не сподівається на неї. Приписані в нього син із внуками. Скільки натякав, про допомогу своїм дітям, сини удають, що не чули, або не зрозуміли, про що мова.

Мабуть, погано виховував. Так росли уважні, завжди підтримають, допоможуть. Коли обидва одружилися, про допомогу не говорять, завжди лише скаржаться на життя, як їм непросто, грошей не вистачає ні на що. Хоч би Василь виписався з хати, то субсидія була б, легше набагато стало б батькові. Але він говорить, що комунальні дорого платити в квартирі своїй, тому й прописаний в батька з дітьми своїми. А самі у квартирі живуть, неначе в палаці. Возили один раз Петра, показали своє житло. Чоловік таких хоромів і в телевізорі не бачив. Машини у них аж дві. А батькові оплатити газ зимою, грошей немає. Таке якесь ставлення нелюдське до батька, його турботи нікого не хвилюють.

Так думав Петро, сидячи в альтанці під розлогою вербою. Щось упустив у вихованні своїх синів, не горнуться до нього, байдужі. Але що тепер, назад час і згаяні роки не повернеш. Знову прийдеться дрова заготовляти на зиму, дивиться на свою стару вербиченьку, напевно, вона його буде гріти цієї зими. Адже купити немає за що дрова. Заготовляти важко уже. Так і живе Петро, бідкаючись кожен день проблемами. А сини все не їдуть.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page