fbpx
Життєві історії
Сьогодні мама мені телефонувала з-за кордону. Вона постійно хвалиться, що гарно заробляє. Та цього разу я навіть не взяла телефон, не кожен від рідної матері таке побачить

Моя мама, як тільки все це почалося, поїхала до своєї подруги в Португалію, а я залишилася в Україні.

Маю двоє дітей, але старшому синові 18 років, тому їхати за кордон без нього я не хотіла, ми усі залишалися вдома. Живемо на Харківщині, маємо приватний будинок.

Я. на жаль, втратила роботу ще в березні, а чоловік вже місяць, як не працює, його фірма закрилася. Павло має іноді підробітки якісь, але це вистачає лише на елементарні речі.

Мама моя ще жінка не стара, їй 65 років. Як тільки вона приїхала в Португалію, подруга відразу взяла її до себе, вони тепер разом живуть, ще й працюють разом.

Мама мені телефонує щовечора, розказує, що добре влаштувалася, заробляє гарно. На життя їй вистачає, не гірше ніж інші люди живе. Завжди запитує мене про те, як ми, як діти наші, як мій чоловік. Я все їй розповідаю, що живеться непросто, на всьому економимо, зараз нас ледве годує один чоловік, адже старший син навчається в університеті. Доведеться напевно і йому роботу шукати.

Мама вислухає мене, дуже шкодує, але ніколи не запропонує хоч чимось допомогти. Вона вже давно за кордоном, трохи і грошей, думаю, склала, але жодної копійки не дала.

Я не могла збагнути в чім справа і один раз вирішила натякнути їй, сказала, щоб мама позичила нам грошей, щоб на зиму продукти якісь закупити, адже ціни ростуть з кожним днем, потрібно мати запас. Мамі обіцяла, що поверну через декілька місяців. Думала. вона ніколи не позиче, а дасть гроші просто так, коли знатиме, що нам на харчі навіть не вистачає.

Та мама здивувалася, трохи помовчала, а потім каже, що позичити гроші нам не може, бо точно знає, що нам нічим віддати. А їй гроші потрібні, вона зараз на чужині, старість іде, скоро вона заробити вже сама не зможе. На кого їй тоді надіятися, хто буде її доглядати? А потім спокійно повела розмову далі, ніби й нічого не бувало.

Я слухала її мовчки, а потім поклала телефон. Якийсь камінь на душі. Я досі не можу повірити, що це моя мати могла так вчинити. Сьогодні вона мені знову дзвонила, та я не буду з нею більше розмовляти. Хіба я маю якось вчинити інакше?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page