fbpx

Сьогодні день народження у моєї свекрухи. Я зранку подзвонила, привітала і почала спостерігати за чоловіком. Коли зрозуміла, що наближається вечір, вирішила йому натякнути: – Ти забув, яке сьогодні число? – Ну, чотирнадцяте квітня. А що? І тільки потім зрозумів, що у матері свято, привітати її треба. У мене теж ростуть сини, невже мене чекає все те ж саме

Не можу сказати, що дуже люблю свою свекруху, але байдужість мого чоловіка мене вражає. Сьогодні день народження у моєї свекрухи. Я зранку подзвонила, привітала і почала спостерігати за чоловіком. Коли зрозуміла, що наближається вечір, вирішила йому натякнути:

– Подзвони матері, – кажу.

А він мені:

– Навіщо?

– Ти забув, яке сьогодні число?

– Ну, чотирнадцяте квітня. А що?

І тільки потім зрозумів, що у матері свято, привітати її треба …

У мене, чесно кажучи, відносини зі свекрухою не дуже. З самого початку вона мене не злюбила. Свекруха вважала, що я не пара її синові – дівчина з села, без освіти, старша на три роки, та ще й без свого житла.

У Макара на момент нашого весілля вже була своя квартира, правда, ще в кредиті. Ну і свекруха завжди чомусь вважала , що я заміж виходжу тільки через житло. Відтоді ніяк не може заспокоїтися, вже сім років чекає і вірить, що я от-от почну забирати квартиру. Навіть народження двох дітей не пом’якшило серце свекрухи, вона як і раніше ставиться до мене насторожено. Дітей, які схожі на чоловіка, як дві краплі води, свекруха полюбила, але зі мною ж вважає за краще не спілкуватися.

В зв’язку з цим зі свекрухою я без великої потреби не зустрічаюся, при цьому постійно нагадую чоловікові: треба, мовляв, зателефонувати матері, відвідати, допомогти, вона чекає. Час від часу збираю дітей і відправляю разом з чоловіком до бабусі на годинку-друг, мовляв, треба звозити, нехай вони поспілкуються.

В чому проблема – якби не я, мені здається, чоловік би про свою матір і не згадував. Не зважаючи на наші з нею стосунки, мушу визнати, що мама вона хороша. Ростила сина з дев’яти років одна і, по суті, жила для нього. Могла б і заміж вийти другий раз – не вийшла, і не тому, що не кликали, просто не захотіла, щоб у дитини був вітчим. Між жіночим щастям і спокоєм сина вибрала друге.

Свекруха завжди багато працювала, шукала підробітки, викручувалася, в результаті поставила сина на ноги, дала освіту, допомогла купити квартиру. І відносини у матері з сином були, так і є зараз, цілком доброзичливі. Вони ніколи серйозно не сварилися і не ображалися один на одного.

При цьому після весілля мати відійшла не на другий, навіть, на десятий план – дорослий син про неї і не пам’ятає. Так, у Макара, звичайно, купа насущних турбот і проблем і на роботі, і вдома. Він знає, що у матері ж поки все в порядку. Вона ще не стара, здоров’я у неї непогане, переживати за неї особливо поки не потрібно. Але я, наприклад, не забуваю про своїх батьків. Мені ніхто не нагадує про те, що потрібно зателефонувати матері.

І про свекруху я теж пам’ятаю – про її день народження, наприклад, за сім років шлюбу не забула ні разу. Я не розумію, чому ж у чоловіка все вилітає з голови? Я думала, що це тільки у мене такий чоловік, але ні, виявляється, ось у подруги така ж ситуація. Скажеш зателефонувати, купити подарунок, привітати матір – зробить. Не скажеш – навіть і не згадає! У мене напрошується висновок – чоловікам, мабуть, матері не потрібні? Інакше, як пояснити таке ставлення?

Я зараз не про свекруху хвилююся, а про себе. У мене теж ростуть сини, невже мене чекає все те ж саме. Адже я зараз живу заради них.  Колись мені сусідка якось сказала таку фразу: «Синів народжують не собі». Я ще тоді усміхнулася – як не собі щось, а кому тоді? А тепер розумію, що хотіла сказати ця мудра бабуся. От я зараз думаю, чи можна якось так виховати синів, щоб вони про тебе пам’ятали, коли одружаться.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page