— Ти чого це так засмутилася? — Людмила Семенівна суворо подивилася на невістку.
— Не подобається? Там, за дверима, свіже повітря, — спокійно відповіла Софія.
Софія готувала непогано. Навіть дуже добре, якщо вірити її чоловікові. Але коли вона познайомилася зі свекрухою, виявилося, що вона готує «посередньо», а «нормальним людям подавати таке на стіл – це не дуже чемно».
Софії було прикро, адже її чоловікові, Дмитру, та синові, Тарасу, дуже подобалися її борщі, деруни та котлети. Ба більше, вона була «на ти» з випічкою і часто балувала домашніх рум’яними пирогами та завиванцями.
— Не зважай, головне, що мені смачно, — заспокоював Софію Дмитро, — ти ж розумієш, вона не зі зла. Це в неї такий трохи незграбний спосіб проявити увагу.
— Ну, знаєш! Увагою це можна назвати з великою натяжкою, — засмучувалася Софія, — такими «компліментами» вона всіх довкола себе розлякає.
— Та вже, — зітхнув чоловік, — ось, з тіткою Зіною вона вже не спілкується. Та на неї образилася за те, що Людмила Семенівна її фірмовий голубчик назвала «якимось засушеним».
— Може, їй краще просто не їсти в гостях, якщо їй так усе не до смаку?
— Може, й краще, але її вже не зміниш. Залишається лише знаходити компроміс.
— Чи не запрошувати у гості? — Софія жалібно подивилася на чоловіка.
— Ну, Соню, ми ж обіцяли, що її ювілей відзначаємо у нас. Вона ж просила це як єдиний подарунок.
Софія важко зітхнула.
— Обіцяли.
Софія почала готуватися до свята свекрухи за два тижні. Вона вирішила використати останній шанс накрити «ідеальний стіл» і зателефонувала дізнатися, що б та особисто хотіла бачити.
— Людмило Семенівно, ви не забули про наші сімейні посиденьки?
— Ну, якщо ти так називаєш мою серйозну дату, то не забула. — трохи ображено відповіла свекруха.
— Скажіть, будь ласка, що б ви хотіли бачити на столі? — Софія вирішила проігнорувати попередній коментар.
— Бажано щось добре пропечене, акуратне та апетитне за консистенцією, — єхидно зауважила жінка.
— Я дуже постараюся, щоб усе було саме так, — Софія знову проігнорувала шпильку свекрухи.
— Ну, тоді мені байдуже, що їсти. Приготуйте пару салатів, Дмитро «Олів’є» любить і з печінкою тріски. На гаряче щось, торт я принесу з кондитерської.
Але Софія чудово знала, що Людмилі Семенівні не все одно. Такого потурання вона б собі не дозволила. Вона, очевидно, хоче «прикрасити» своє свято черговим витонченим зауваженням невістці. Адже їхні сім’ї мають фінансові можливості відзначити свято у гарному ресторані. Але ж ні! Мила бабуся попросила як подарунок накрити стіл у них вдома, щоб їй «не метушитися біля плити, а просто відпочити».
Але цього разу Софія буде у всеозброєнні.
— Дім, сідай за стіл! — гукнула Софія чоловікові, щойно він переступив поріг квартири.
— І що, можна навіть не мити руки? — зі здивованою посмішкою спитав він.
— Тут помиєш, — Софія вказала на кухонну раковину. — Відкривай рота! — Вона простягла ложку, наповнену салатною масою. — Це воно чи ні?
— А що це взагалі? — чоловік із задоволенням прийняв частування й активно почав дегустувати.
— Я приготувала кілька варіантів твоїх улюблених салатів. Три «Олів’є» та три з печінкою тріски. Ти мусиш сказати, який тобі здається найбільш вдалим. І якщо твоя шановна матуся зробить мені хоча б одне зауваження, ти станеш на мій бік і скажеш, що ти наполіг на цьому конкретному рецепті!
— Яка ти хитра! — засміявся чоловік, — Гаразд, домовились! Чого тільки не зробиш заради такої щедрої дегустації, — він моргнув.
Напередодні «судного дня» Софія нагладила своїм чоловікам вишиванки, дістала нову скатертину і навіть купила букет польових квітів на стіл, щоб усе виглядало, як вона сама висловилася, «по-домашньому інтелігентно».
— Тарасе, не бався за столом! — роздавала вона останні інструкції синові, — Дімо, а ти вчасно перекладай теми з гострих на нейтральні.
— Та не хвилюйся ти так, навіть якщо їй щось не сподобається, нам яка справа? — обережно припустив чоловік.
— Ну, ні! Я хочу, щоб усе було бездоганно. І якщо ця «критикиня» до чогось причепиться, то для всіх буде очевидно, що це просто безпідставна причіпка. Нехай цього разу вона трохи відчує незручність.
Окрім Людмили Семенівни, Софія приймала й інших гостей. Олену, Дмитрову сестру, яка вічно сиділа в телефоні, і їй не було особливої справи до приводу; їхнього дядька Сергія, який завжди був не проти «перекинути чарку» за гарну розмову; і ту саму тітку Зіну, з якою Людмила Семенівна встановила тимчасове перемир’я. Дмитро припустив, що лише заради подарунка.
— Ой, і квіточки поставила, розумничка яка! Я просто люблю живі квіти вдома, — похвалила господиню тітка Зіна.
— Дякую, я теж дуже люблю їх, — із вдячною посмішкою відповіла Софія.
— Значить, на букет для всіх гроші знайшлися, а для матері ні… — пробурмотіла під ніс Людмила Семенівна.
— Ні, що ви. І вам знайшлися! — Софія винесла із сусідньої кімнати великий букет білих троянд для свекрухи. — З днем народження вас!
Людмила Семенівна не чекала такого повороту і дещо знічено подякувала невістці.
— Дмитре, Тарасе, допоможете з салатами?
Дмитро приніс із кухні велику скляну миску з «Олів’є», а Тарас — салат із печінкою тріски.
Вони не одразу знайшли місце для закусок, бо на столі були і сезонні овочі, і домашні соління, і м’ясні нарізки, і сири… Софія постаралася догодити будь-якому смаку.
— Ой, мені це не клади! — Людмила Семенівна з легкою зневагою вказала на миску з «Олів’є».
— Чому? Ви самі просили «Олів’є», — спокійно сказала Софія.
— Це «Олів’є»? Виглядає якось блідо.
— Людо, годі вже, давай вип’ємо, та закушуймо, — нетерпляче перебив родичку дядько Сергій. Він уже давно нервово смикав чарку і дивився на запітнілу пляшку на столі.
— Справді! — підняла чарку тітка Зіна.
— З твоїм днем, мамо!
Людмила Семенівна кивнула і почала прискіпливо колупати салат.
— А ти яке м’ясо поклала? Курку?
— Ні, яловичину, як завжди.
— А я люблю з куркою, — свекруха відклала виделку вбік.
— А ваш син любить із яловичиною, — м’яко вставила Софія.
— Так, мам. Я вибрав із яловичиною, — Дмитро дотримався обіцянки і взяв ініціативу на себе.
Людмила Семенівна знову взялася за виделку і акуратно поклала до рота невелику кількість салату.
Усі замовкли й напружилися. Адже критикувати чужу їжу було незмінним ритуалом Людмили Семенівни.
— М’ясо, на мій смак, занадто жорстке, огірки трохи перекислили. Поміняй мені тарілку, я щось інше собі покладу, — резюмувала свекруха.
— А вам подобається салат? — Софія так само незворушно звернулася до дядька Сергія.
Він аж здригнувся від несподіванки й мало не пролив міцний напій.
— Подобається, дуже смачно, — розгублено сказав він, окидаючи поглядом свою порожню тарілку, — і огірочки гарні, відчувається, що домашні.
— І мені салат дуже сподобався, — втрутилася тітка Зіна, — яловичина ніжна, мені ні шматочка жорсткого не попалося.
— Олено, відволікайся на секунду. Спробуй і ти, будь ласка, салат, — Софія акуратно, але наполегливо звернулася до зосередженої племінниці.
Та звела очі від смартфона і здивовано подивилася на невістку.
— Добре, дякую.
Вона відклала телефон та відправила ложку салату в рот. Прожувавши, вона посміхнулася і сказала:
— Слухай, дуже смачно! Я з яловичиною і не куштувала, мама завжди з куркою готувала. Мам, а давай з яловичиною готуватимемо? — Олена звернулася до Людмили Семенівни.
— Я навіть якщо захочу, не приготую. Я звикла готувати смачно і з хороших продуктів, твій рибний теж виглядає не дуже презентабельно.
— Але ж ви його навіть не скуштували, — Софія починала закипати, але щосили намагалася тримати себе в руках.
— А навіщо мені пробувати його, якщо він навіть виглядає неапетитно! — он уже рідина з’явилася, треба було краще просушити, перш ніж подавати. Чесне слово, якби я готувала…
Людмила Семенівна відсунула від себе тарілку з салатом і взяла виделку, щоб наколоти шматок ковбаси, але Софія забрала тарілку з-під її виделки.
— Якщо вам не до вподоби моя їжа і наш стіл, то, мабуть, вам буде краще залишити наш дім. У мене тут не ресторан, — невістка стомлено подивилася на свекруху.
Людмила Семенівна так і завмерла з виделкою в повітрі. Вона не могла повірити, що невістка набралася сміливості мало того, щоб їй заперечувати, так ще й пропонувати їй піти з-за столу в її свято.
— Так, так. Ви все правильно почули. Я бачу, що всім присутнім їжа до вподоби. Але ви щоразу в такій занадто різкій формі критикуєте мої кулінарні здібності, що мені здається, для вас буде полегшенням покинути цей стіл, а заразом і дім, в якому його так недосконало накрили.
Людмила Семенівна запитально подивилася на сина.
— Дмитро не повинен за вас заступатися, — Софія перехопила погляд свекрухи. — Якщо ви не поважаєте смаки свого сина, чому він повинен приймати ваш бік?
Було видно, що Людмила Семенівна розгублена, і Софії навіть на хвилину стало її шкода, але вона взяла себе в руки й повторила:
— Людмило Семенівно, час іти.
— Людо, ти завжди всім невдоволена. Мої голубці всі уплітають за обидві щоки, а ти «засушені, засушені»… Ну? Чого дивишся? Чи не так? — Тітка Зіна згадала стару образу.
— Та й годі з вами… — тільки й знайшла, що сказати Людмила Семенівна, розвернулася й пішла до дверей. Але зупинилася, повернулася, витягла свій букет із вази і вийшла до передпокою.
— Квітами не погребувала. І то добре, — констатував дядько Сергій.
Людмила Семенівна більше їх не відвідувала. Дзвонила виключно Дмитру запитати, як справи в нього та у Тараса. Про Софію вона не питала, але не можна сказати, щоб Софію це засмутило, скоріше навпаки.
Приємним бонусом виявилось і те, що родичі почали сильніше поважати Софію після того випадку. Навіть Олена за столом відкладала смартфон і почала питати, чи не потрібна господині допомога. Чи треба говорити, що й на сімейні свята всі збиралися у Софії з Дмитром, але свекруха продовжувала ігнорувати ці зібрання, тримаючи образу і на невістку, і на тітку Зіну, і на власну дочку, яка нібито зрадила її прямо на очах у всіх.
— Нічого, побурчить та охолоне, — обіцяв усім дядько Сергій, але ніколи не уточнював, коли саме.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
