Марта відчувала, як морозний вітер проймає її наскрізь, хоча стояла вона у теплій квартирі. Це був не холод відчиненого вікна, а внутрішній, гіркий холод. Вона одягла нову вечірню сукню, світлу, що підкреслювала її тонку талію. Перед виходом вона заглянула до кабінету, де за комп’ютером, оточений моніторами, працював Андрій.
— Ну, як? — Марта крутнулася на підборах, дозволяючи спідниці хвилясто обігнути її ноги.
Андрій, її Андрій, відірвав погляд від екрана. У його очах на мить промайнуло щось тепле, як спогад про сонце, але швидко згасло.
— Ти, як завжди, чарівна, — сказав він, повертаючи погляд до монітора. — Але… Сумна…
— Сумна? — вона ледве стримала тремтіння голосу.
— Кохана, здається, ти втомилася.
«Втомилася. І ти в цьому винен», — подумки відповіла Марта, стиснувши губи. Вона швидко вийшла з кімнати, щоб він не побачив, як розчарування стискає її обличчя. Виходячи, вона кинула останній погляд на його зачинені двері — двері, що стали кордоном між їхніми життями.
Марта давно здогадувалася, що в її Андрія з’явилася інша. Це була не жіноча інтуїція — це були факти: запізнення, вимкнений телефон, незрозумілі відрядження, а головне — його постійна відсутність, навіть коли він сидів поруч. Уявляючи, як він обіймає ту іншу, як шепоче їй на вушко ніжні слова, які колись належали лише їй, Марта відчувала, як судомить вилиці. З кожним днем, проведеним поряд, він щоразу більше віддалявся, і ця порожнеча ставала нестерпною.
Марія, сусідка зверху, була її єдиною довіреною особою. Щодня Марта підіймалася до неї, щоб зробити їй масаж. Поки працювала, Марія, жінка із мудрими, як старі дуби, очима, слухала.
— А ти вдай, що нічого не знаєш, — несподівано порадила Марія, уважно вислухавши Мартину сумну історію. Просто нічого не кажи. Терпи. — Якби я у свій час так зробила, може, і досі б жила зі своїм чоловіком. Я почала з’ясовувати правду, кричати, вимагати пояснень, і він просто пішов від мене — до тієї, іншої. До тієї, що мовчала.
— Як стерпіти, Маріє? Коли болить душа, коли дивлюсь на свого Юрчика й думаю, що він може залишитися безбатченком.
— Ні, дорогенька. У будь-якому разі в нього батько є і, надіюсь, буде. Але якщо ти з емоційної дівчинки виростеш у розумну жінку, — голос сусідки став суворим, але ніжним. — Андрій має відчути, що ти в усьому краща за його коханку. Не криками, а діями. Зроби свій дім його фортецею, а себе — його тихим притулком. Але відразу кажу: це непросто.
Ой, як же непросто це було на ділі! Найважче — вдавати, що нічого не сталося. Марта була непоганою артисткою, бо колись навіть грала головні ролі в студентському театрі. Але вдома, на сцені власного життя, — це зовсім інше: вдавати із себе щасливу жінку, коли серце розривається. Хоча від першої їхньої зустрічі минуло вже сім років, вона не втратила, а, навпаки, зростила своє кохання до нього. Їй здавалося, що Земля — така велика, а на ній — один справжній чоловік, її Андрій.
Через два тижні Марта перетворила свій дім. Вона перестала питати про його запізнення. Вона зайнялася собою: змінила зачіску, оновила гардероб, відновила заняття йогою. Але найголовніше — вона стала ще уважнішою до чоловіка.
Повертаючись під вечір додому, Андрій побачив знайому картину, але водночас абсолютно нову. На дитячому майданчику його син, Юрчик, весело грав із мамою у футбол. Спершу Андрій Марту навіть не впізнав — у нових, ідеально підігнаних джинсах, картатій сорочці, з підібраним у високий хвіст волоссям, що хвилями спадало на плечі. Вона виглядала легкою, безтурботною, ніби щойно відпустила якийсь важкий тягар.
Він мимохіть замилувався: його дружина була ще така молода й гарна, як тоді, коли він уперше побачив її біля озера.
Андрій мовчки милувався своїми рідними, аж поки Марта не помітила його:
— Юрчику, тато повернувся! Біжи до нього й покажи, як ми скучили за ним.
Він відчув укол тепла, коли Юрчик кинувся до нього. У квартирі вже смачно пахло борщем і духмяною яблучною випічкою.
— Швидше йди у ванну, а ми тут на стіл накриємо, — весело наказала дружина, і в її голосі не було жодної тіні докору чи втоми.
Смакуючи борщем і поглядаючи на яблучний пиріг, що чекав своєї черги, Андрій подумав: «Як удома все-таки добре. Тихо. Спокійно. Без напруги».
А перед вихідними Марта запропонувала, відірвавши його від читання пошти:
— Андрію, може, на суботу й неділю поїдемо в Карпати? Це ж наша річниця знайомства, пам’ятаєш? Та й Юрчику не завадило б подихати гірським повітрям. Якось дивно останнім часом він кашляє, наче в грудях щось сидить.
В Андрія на вихідні були зовсім інші плани. Його секретарці, Карині, цього разу захотілося погуляти по осінньому Львову, з усіма романтичними атрибутами: кавою на площі Ринок, вузькими вуличками та шампанським у номері.
Андрій важко зітхнув: от спробуй тепер пояснити своїй секретарці, що поїздку доведеться скасувати. Він знав наперед, що буде грандіозний скандал із криками «ти мене зовсім не любиш, ти завжди обираєш її!».
Шальки внутрішніх терезів поколивалися-поколивалися. З одного боку — пристрасть, новизна, істерика. З іншого — спокій, пахощі пирога, і, що найважливіше, стурбованість сином: «Якось дивно останнім часом він кашляє». Переважила та, на якій було здоров’я сина та тихий спокій Марти.
Карина і справді в понеділок влаштувала йому істерику. Вона гримнула дверима його кабінету, звинувачуючи його в боягузтві та відсутності пристрасті. Він довго перед нею виправдовувався та пояснював, поки до голови йому не стукнуло: «А чого я, власне, терплю? Хай там що, але Марта ніколи не дозволяє собі на мене голос підвищувати. Вона не влаштовує сцен».
Удома ж і далі все було спокійно та стабільно. Марта не питала, чому він скасував поїздку, не дорікала. Вона просто створила в домі атмосферу такого затишку, що Андрій почав прагнути його, як ковтка свіжого повітря.
Якось Андрій, сидячи в робочому кабінеті, зрозумів, що вже скучив за своїми, хоча не бачив їх лише пів дня. Він поїхав до офісу після Карпат, залишивши там частину своєї тривоги. Так, йому подобається Карина, її непередбачуваність, романтика, шалені подорожі… Це було як гострий, але короткий напій, що залишав гіркоту. А Марта була як теплий, постійний вогонь у каміні.
Він вирішив, що сьогодні піде раніше і купить Мартині улюблені квіти. Він уже набирав повідомлення Карині, коли вона підійшла тихенько. Звабливо, театрально крутнула кругленькими формами, нахилилася над ним — і він ураз про все забув…
Ідилію перервав дзвінок від дружини, що пролунав у тиші кабінету, як набат.
— Юрчику погано, — заголосила вона в трубку. Я вже «швидку» викликала! Ми їдемо до дитячої.
Андрій не дослухав, кинувся до машини. Уся романтика, всі плани на вечір, Карина — усе зникло, немов дим. Існував лише Юрчик і Марта, яка кликала на допомогу.
Цілу ніч Андрій та Марта просиділи біля ліжка малого, який лежав під крапельницею. Вони були лише батьками: ні чоловіком та дружиною, ні коханцем та зрадженою, а просто двома людьми, об’єднаними страхом за найдорожче. Вони цілу ніч охороняли сон сина, щоб бути поряд, як він розплющить оченята.
О шостій ранку лікар сказав, що найстрашніше позаду, стан дитини стабілізовується.
Марта встала та вийшла в коридор. Андрій, моргнувши підбадьорливо Юрчику, пішов за нею. Дружина стояла на сходах і міцно, аж до побіління пальців, трималася за поручні, бо все її тіло здригалося від беззвучного ридання. Вона була виснажена, її маска ідеальної, сильної жінки впала.
Він міцно обняв її, притулив до себе. Марта, у якої останнім часом накопичилося стільки болю й образ, ніяк не могла зупинитися — наче греблю прорвало.
— Марто, усе буде добре, чуєш? — шепотів він, ще міцніше обіймаючи дружину. Він швидко витер і свої очі, в які теж підступили сльози страху та провини. Добре, що вона не бачить.
— Треба брати себе в руки, — сказав він, обережно витираючи її мокрі щоки й підборіддя.
— Андрію, я дуже налякалася, — прошепотіла вона, її голос був ледь чутним. — У мене, крім вас двох, нікого нема.
— У мене теж, — сказав він рішуче, відсуваючи її на невелику відстань і дивлячись прямо у сумні очі. — Тепер це я твердо знаю. Я думав, що мені потрібна романтика, пригоди. А мені потрібен лише дім. І ви. Ви — моя сім’я. Моя єдина фортеця. Пробач мені.
Марта заплющила очі. Уперше за довгі місяці вона почула не мовчання, не виправдання, а вибір. Вибір, зроблений у самий критичний момент. Її терпіння і мудрість сусідки спрацювали. Вона не перемогла коханку — вона повернула чоловіка.
Він відвів її назад до палати, міцно тримаючи за руку. Тепер вона знала, що очі в неї більше не будуть сумними. Вони знову будуть лише її.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
