fbpx
Breaking News
Я знала, що чоловік зpaджує. Знала, що у нього дитина на стороні, що він приводив цю жінку в наш будинок, коли я лежaла на збеpeжeнні. Він зpaдив мене. Злoба на чоловіка роз’їдала мене зсepeдини, і я вирішила пoмcтитиcя
Іра добре розуміла, що австрійці дуже обережні, і рідко пов’язують долі з іноземками. Тому після чергової поїздки додому твердо вирішила розіpвати стосунки з Ірваном. А через тиждень подзвонила мамі: – Кuдай усе і приїжджай
– Чому я мyшу це робити? – знизувала Надія плечима після весілля. – Дpатує посуд – візьми і помий. Мені він не заважає. Їсти хочеш? – ну, приготуй. Бiсить купа недогpизків на столі – прибери, ти ж не iнвалід. Чоловік не витepпів цього і рoзлучився
Люба рuдaла на Віриній мoгuлі. Цiлyвала прохолодну землю. Обiймaла свіжий горбик. Просила прощення. І тут згадалося, як вона ненaвuділа своїх батьків за те, що братик народився хвopeньким. І вони дуже турбувалися про нього
Одного разу, в кінці робочого дня, коли жінки відзначали шaмпанським чергове свято, Таня збpехала, що у неї є наречений і через два місяці весілля. Поки співробітниці наполягали показати фото коханого хоча б в інтернеті, Таня активно шукала чоловіка. І таки знайшла
Світ
Служити в ізраїльській армії почесно і престижно

Моя давня мрія здійснилася. Помолитися на Гробі Господньому, прикласти голову до Стіни Плачу, походити вуличками старовинної Яффи – одного із найстаріших міст на Землі… Про Ізраїль я читала багато. Цю країну і хвалять, і сварять, іноді порівнюють з Україною. Ізраїль – країна, яку хотіли знищити шість воєн і яка вийшла переможницею в усіх шести! Зараз країна посідає третє місце у світі за інноваціями і сучасними технологіями. Країна, де у пустельному ґрунті росте усе, що у нього посадила людина, – була б тільки вода. Країна зі сучасними, красивими містами, що виросли навколо старовинних нетрів. У цій країні існує три світові релігії. Ізраїль оточують вороги, що намагаються знищити країну майже 70 років…

Лише три години льоту зі Львова до Тель-Авіва, а складається враження, що перелітаємо з однієї пори року в іншу. Стовпчик термометра на моєму вікні вдома тримався позначки мінус 20, а за три години вже треба було роздягатися до літніх джинсів і легкої кофтинки. Там була 26-градусна спека.

Найнеприємніше у цій поїздці – ізраїльський кордон. Директор туристичної фірми “Карпатія-Галич-Тур” Любов-Теодозія Микитка нас попереджала, що на паспортному контролі можуть запитувати про все, що їм спаде на думку. Відповідати треба чітко, не “стріляти очками” і не піджартовувати. Бо, за словами Любові Михайлівни, не виходячи з аеропорту Бен-Гуріон, можна повернутися в Україну.

Чим ближче підходила черга до віконечка на паспортному контролі, тим страшніше ставало. Темношкірий чоловік за склом кожного другого завертав. Спочатку розчаровані пасажири нашого “Боїнга” йшли в окрему кімнату на “допит”, де їм задавали ще більше запитань. Нам пощастило: Любов-Теодозія Микитка ретельно підготувала для нас усі документи – група їхала на Міжнародну туристичну виставку. Коли я розклала перед афроамериканським ізраїльтянином усі свої папірці, він вирішив ще щось у мене перепитати. Але я мовчала, як партизан на допиті. Бо ані англійської, а тим більше івриту – не знаю. Оскільки “очками стріляти” було заборонено, стояла як вкопана. І мене пропустили! Вже пізніше наша приятелька Алла Кабанчик розповіла, що, за офіційними даними посольства, 40 відсотків повертають назад.

Особливо переживали ті, хто їхав на роботу. Священик у нашому літаку віз групу жінок на Святу землю. Так виглядало, що жіночки летять вперше і бояться висоти. Це вже потім я зрозуміла, що вони летіли лише в один бік, бо залишилися в Ізраїлі працювати. Бо до Львова повертався лише панотець зі щасливою усмішкою на обличчі. Коли ми запитали, куди поділося його жіноче товариство, чоловік відповів: “Випарувалося”.

Ще одна несподіванка чекала на виході з аеропорту. Таксі вишикувалися у чергу. Біля першої машини стояла дівчина з… автоматом. Трохи далі ще одна з величезною вівчаркою на повідку і також озброєна. Алла підійшла до дівчини, розповіла, куди нас треба відвезти, і лише тоді таксист поклав наші валізки у багажник.

Дівчина у солдатській формі з автоматом у руках – картина звична для кожного ізраїльтянина. Від служби в ізраїльській армії ніхто “не косить”. Навпаки, тут кожен вважає неабиякою честю служити своїй батьківщині. До війська йдуть не лише хлопці, а й дівчата, яким виповнилося 18 років. Дівчата служать два роки, хлопці на рік більше. Більшість із призовників намагаються потрапити у бойові війська. Єдина дитина у сім’ї може потрапити у бойові війська лише у тому випадку, якщо двоє батьків підпишуть на це документ-згоду. Кожен солдат, незалежно від роду військ, проходить “курс молодого бійця”, де півтора місяця вчать стріляти, маскуватися і муштрують фізичними навантаженнями. Армія оплачує проїзд солдатам в автобусах і поїздах, також платить зарплату “на дрібні видатки” – щонайменше 100 доларів на місяць. Хлопців і дівчат, у яких нема батьків, армійське командування всіляко підтримує – виплачує зарплату набагато вищу, ніж іншим. Такої зарплати самотньому солдату може вистачити на купівлю власного житла і ще залишиться на проживання. За словами Алли Кабанчик, в Ізраїлі солдатів люблять і поважають. У випадку війни усі військовозобов’язані за тривогою стануть на захист батьківщини. І євреї, і представники інших національностей. Але якщо трапляється лихо і дитина гине, то героя-єврея ховають з усіма почестями на спеціальному кладовищі безоплатно, а героя-неєврея в іншому місці. І це при тому, що обидва загинули в одному бою!

Окрім патріотизму, в країні велику роль відіграє релігія. На кожній базі є синагога. Харчування в армії кошерне, тобто приготовлене за законами релігії. Їжу дають тільки свіжу. Якщо вранці солдат не з’їв йогурта, в обід його вже не дадуть. Цей йогурт викидають, навіть якщо він не був відкритий.

Тут усі сидять в Інтернеті. Як тільки людина переступає поріг автобуса, після оплати за проїзд виймає смартфон і занурюється у світ Інтернету. Зі смартфонами ходять всі – читають новини і голосно розмовляють. Усі міста покриті безоплатним Wi-Fi.

Коли ми вранці йшли безлюдними вуличками міста, бачили на лавочках старших людей, які жваво спілкувалися між собою… російською. Старичків-ізраїльтян я там не бачила. Вони, як правило, “тусуються” у районі старого міста – у старій Яффі, де сидять у місцевих генделиках, посьорбуючи чай. Ми у жодну кнайпу не заходили. Боялися, що замовимо якусь їжу, а вона буде несмачною. Та й, чесно кажучи, у таких брудних забігайлівках, які тут називають ресторанами, неприємно їсти. Та й ціни “кусаються”.

Думала, що місцевий хліб несмачний. Ну, бо який може бути хліб в Ізраїлі?! Однак коли купила в магазині буханець, думку змінила. Був дуже смачним. Виявляється, 50 відсотків ізраїльського хліба печуть з українського зерна. Вага порізаного хліба (а його тут продають тільки нарізаним!) – 750 грамів. Найдешевший 7 шекелів (майже 2 долари. – Г. Я.). Пшеничний продають і по 16−18 шекелів (в середньому 4,5 долара).

Коли наша група поверталася ввечері з виставки, вирішили дістатися до центру міським автобусом. Водій, почувши українську, на “общєпонятном” запитав, звідки ми. А потім і сам почав про себе розповідати: мама з п’ятьма братами і сестрами приїхала з Узбекистану до Ізраїлю, коли йому було лише десять років. Мами вже нема, родина роз’їхалася по світу – хто до Америки, хто до Канади, Австрії і Британії. На моє запитання, чому не поїхав в одну з європейських країн, відповів: “Тому що кращої країни для життя, ніж Ізраїль, у світі нема. Це єдина країна, у якій євреї почуваються господарями, а не гостями. Це – наша країна”.

Читайте також: СКАНДАЛ НА СВЯТІЙ ЗЕМЛІ: БЕЗ ПОЯСНЕННЯ ПРИЧИН ІЗРАЇЛЬ НЕ ДОЗВОЛИВ В’ЇЗД 20 УКРАЇНСЬКИМ ПАЛОМНИКАМ

Коли я те саме запитання поставила представникові туристичної фірми Олексієві Коленбету, який виїхав до Ізраїлю з Києва десять років тому, відповів: “У мене у Києві є багато друзів, я люблю Україну і часто їжджу туди у гості. Але жити можу тільки тут, в Ізраїлі. Чому люблю цю країну? Цього пояснити не можу. Це як кохану дружину: або ти її кохаєш, або ні. Бо той, хто любить по-справжньому, пояснити цього не може. Це йде від душі…”.

Ізраїль – країна дорога. Але й заробітки у них високі – по чотири і більше тисячі доларів. Особливо високі заробітки у льотчиків – по 25 тисяч доларів на місяць. Та й ті недавно страйкували – з аеропорту Бен-Гуріон не вилетів жоден літак…

Читайте також: ЗАЗДРИМО МОВЧКИ: ОСЬ ЯКІ КРАСУНІ СЛУЖАТЬ В АРМІЇ ІЗРАЇЛЮ (ФОТО)

Джерело.

Related Post