— Я подумав, що нам треба розділити бюджет, — сказав Олексій, дивлячись на дружину. — Так буде простіше. Кожен відповідатиме за свої витрати сам.
Тетяна застигла, неймовірно здивована.
— Але у нас спільна родина! Хіба це не означає, що й гроші спільні?
— Ось саме тому, щоб не було плутанини, треба все розділити. Я також витрачаю на себе менше, ніж міг би, і це чесно.
Їхня донька Оля підсіла до розмови.
— Мамо, а завтра ти заплатиш гроші за мої гуртки?
Тетяна кивнула, але її погляд все ще залишався зверненим до Олексія.
Цей діалог поступово переріс у дискусію, яка набирала емоційного відтінку, й Тетяна вирішила тимчасово погодитись з чоловіком, хоча в її душі виникло відчуття нерозуміння і неспокою.
Тетяна намагалася залишатися спокійною, але всередині все кипіло. Вона не могла зрозуміти, що змусило Олексія раптом запропонувати таку дивну ідею.
Після вечері, коли Оля пішла до своєї кімнати, Тетяна вирішила продовжити розмову.
— Олексію, я все ж хочу зрозуміти, чому саме зараз? Що ти мав на увазі, кажучи, що «витрачаєш менше, ніж міг би»?
— Тетяно, не придумуй, не чіпляйся до слів! І так все складно. А так буде простіше. Не треба рахувати, хто за що платить і хто скільки винен.
Тетяна замовкла, розмірковуючи над його словами.
— Ти ж розумієш, що це вплине на Ольгу? Школа, секції, гуртки — це ж не лише мої витрати.
Олексій аж відвернувся, як ніби ця розмова була йому неприємною.
— Я тебе дуже прошу, перестань хвилюватися за всі ці гуртки. Плати ти, або будемо по черзі.
— По черзі? — Тетяна не втрималася і підвищила голос. — Олексію, ти чуєш себе? Ми говоримо про нашу дитину, а не про чергу в магазині!
Олексій встав, демонстративно витягнув ключі з кишені і, не звертаючи увагу на її обурення, пішов.
— Перестань мені вже докоряти. Я все вирішив. Ти ж завжди за порядок виступала. Ось тобі й порядок.
Тетяна замовкла, відчуваючи, що чоловік і не збирається прислухатися до неї. Вона вирішила, що вранці, коли емоції заспокояться, вони зможуть спокійно поговорити.
Наступного дня, коли Олексія не було вдома, Тетяна відкрила ноутбук і почала переглядати свою електронну пошту.
Виписка з банку містила незнайомі суми та дивні перекази. Її охопив холодний тривожний відчуток, ніби щось не так. Звідки це? І чому вона почала відчувати недовіру?
Ввечері Тетяна вирішила поговорити з Олексієм, але він знову відвертався від розмови.
— Ти що, стежиш за мною? Це мої гроші, Тетяно! Ми ж домовилися!
Дружина сумно схилила голову.
— Домовилися? Олексію, це не домовленість, ти просто нав’язав свою думку. І я хочу знати, куди йдуть ці гроші.
Олексій різко встав, забрав свою куртку і, не дивлячись на неї, сказав:
— Я не збираюся нічого пояснювати, я прийняв рішення і усім від нього лише краще буде.
Двері грюкнули. В квартирі запанувала тиша.
Тетяна довго сиділа на кухні, дивлячись на розкидані папери, які здавалися хаотичним відображенням її думок. Відчуття обману не відпускало, але жодних конкретних доказів не було.
Вона намагалася скласти все в голові, але тільки одна думка крутилася в її свідомості: це точно не те життя, яке вона уявляла для себе і своєї доньки.
Тетяна прокинулася з важким відчуттям в душі. Вночі вона думала про те, коли їхні стосунки з Олексієм почали руйнуватися.
Її мама, Ганна Олексіївна, завжди казала: «Слідкуй за чоловіком, бо як стане занадто самостійним то зникне». Тетяна завжди вважала це перебільшенням, а тепер ці слова згадувалися щомиті.
День був важким, і Тетяна вирішила поговорити з матір’ю. Вони зустрілися в кафе біля парку, де Ганна Олексіївна завжди пила свій улюблений трав’яний чай. Мати одразу помітила напруження на обличчі доньки.
— Тетяно, що сталося? Ти виглядаєш, наче гроші загубила.
Тетяна сумно усміхнулася.
— Може, так і є. Мамо, Олексій запропонував розділити бюджет. І тепер я не розумію, що він приховує. Нещодавно знайшла його банківську виписку — витрати на спортзал, ресторани дорогі, якісь магазини. Але на родину він майже нічого не дає.
Ганна Олексіївна насупилася, відставивши чашку.
— Що значить — на родину нічого? А на Олю? Її гуртки?
— Каже, що будемо платити по черзі. А ще він став відстороненим. Повертається пізно, майже не буває вдома.
Мати уважно дивилася на Тетяну.
— Тетяно, я ж тобі завжди говорила: не давай чоловікові занадто багато свободи. Ти його запитай прямо.
Тетяна опустила погляд.
— Прямо запитати? І що це дасть? Він просто піде, як вчора. Мамо, я не знаю, не хочу, щоб Оля все це бачила.
Ганна Олексіївна взяла її руку.
— Тетяно, ти сильна. Якщо він не бере на себе відповідальність, ти повинна. Заради Ольги.
Тетяна мовчала. Слова матері звучали розумно, але глибоко в серці жила надія, що Олексій зрозуміє все і все стане на свої місця. Вона згадала їхні перші роки спільного сімейного життя — як він приносив їй каву в ліжко, ремонтував розетку, жартував, як ніхто інший. Що ж змінилося?
Того вечора Тетяна вирішила спробувати знову поговорити. Вона приготувала вечерю, намагаючись зробити щось особливе. Оля розповідала про школу, але Олексій, повернувшись пізно, навіть не глянув на стіл.
— Ти не будеш їсти? — обережно запитала Тетяна.
— Я вже поїв, — коротко відповів Олексій, дістаючи телефон.
Тетяна відчула якусь важкість на душі.
— Олексію, ми можемо поговорити?
— Про що? Я втомлений.
Оля подивилася на маму, відчуваючи, як напруга в кімнаті зростає.
— Іди в свою кімнату, донечко, зроби уроки, — Тетяна намагалася говорити спокійно.
Коли донька пішла, Тетяна спробувала зібратися.
— Я перевірила банківську виписку. Ти витрачаєш гроші на.
— Ти що, рилася в моєму комп’ютері? — Олексій різко обернувся і навіть не дав договорити.
Тетяна зніяковіла, але швидко зібралася.
— Це наш дім, Олексію. Наші гроші. І я маю право знати, що відбувається.
Олексій зітхнув, ніби цей розмови його втомлювали.
— Тетяно, я просто втомився бути банкоматом. Все. Дай мені свободу та спокій.
— Свободу? А Оля? Тобі до неї байдуже?
Олексій встав, взяв свою куртку і пішов до дверей.
— Це не твоя турбота. Я впораюсь.
Тетяна довго дивилася на порожню квартиру. Її охопило дивне почуття — суміш злості, образи та розуміння того, що вже неможливо все залишити як є. Вона взяла телефон і набрала номер матері.
— Мамо, ти була права. Я більше не можу чекати. Пора щось змінювати.
Тетяна почала помічати, як її сімейне життя поступово виходить з-під контролю. Олексій ставав все більш закритим, а його поведінка — все більш дратівливою. Вона намагалася не привертати увагу доньки, але Оля була надто розумною, щоб не помітити, що відбувається.
Одного ранку Тетяна вирішила ще раз перевірити електронну пошту. Серед рахунків і реклами вона знайшла лист від банку з переліком останніх транзакцій: дорогі ресторани, елітний спортзал. Душа наповнилася смутком.
Тетяна вирішила діяти. Вечором, коли Оля вже спала, вона сіла напроти Олексія, який переглядав стрічку новин у телефоні.
— Олексію, нам потрібно поговорити.
— Знову? Тетяно, мені дійсно набридло. Може, ти просто довіришся мені?
— Я довіряю тобі, Олексію, але ти більше не можеш так поводитися. Ти мені більше не пояснюєш, куди йдуть наші гроші, не цікавишся родиною, не проявляєш турботи! Ми не можемо далі жити так!
Олексій нахмурився і відповів.
— Що ти хочеш, щоб я зробив? Вибачся? Я ж не дитина! Мала. Справа в тому, що ти завжди вказувала мені що робити, що я маю їсти, що купувати, в що одягатися. Ти все наше сімейне життя на всьому економила, на всьому, Таню, абсолютно на всьому. Ми жодного разу за стільки років ніде з тобою не відпочивали. Навіть коли я просто хотів, щоб ми зайшли в кафе і я тебе пригостив кавою, ти постійно бурчала, що нам це не по кишені і каву краще вдома пити, бо так дешевше. Я більше так не можу і не хочу жити, я буду купувати, що хочу собі.
Чоловік відвернувся і заснув. А Тетяна довго сиділа і не знала, що ж їй тепер робити. Невже вона дійсно винна в тому, що хотіла гроші зекономити для сім’ї і ніколи не радилася з чоловіком і не запитувала, що хоче він сам? Чи просто у нього є інша і він шукає привід розлучитися?
Фото ілюстративне.
