В ті далекі часи, ще коли я була малою, мої мама й тато мені не дарували розкішних подарунків. Було прийнято дарувати один одному милі сувеніри, навіть зроблені власними руками або щось вже дуже необхідне. Навіть шкільне приладдя та повсякденний одяг мені дарували на всі свята.
Можливо, тому, що це були складні роки, економили люди на всьому.
А ось батьки мого чоловіка народилися і виросли в місті. У них все “до дому і до хати”, в шафи напхати якомога більше і дорожче, і нехай там все міль поїсть, аби було всього добра багато, можливо, знадобиться.
Для моїх свекрів подарунки повинні бути не “від душі”, а по непосильним засобам, хто дарує. Все буде оглянуто до найменших дрібниць: що за фірма, яка якість, ще й в інтернет зайдуть – а не продешевив чи гість, або родич?
Я не вірила, що таке може бути. У всіх нормальних людей процес дарування відбувається так: вручається коробка з упаковкою і все. Гість може збентежився та відразу сказати, щоб подарунок відкрили пізніше, а може і запропонувати подивитися його відразу.
Що робить той, кому цей сюрприз вручили? Відкриває з цікавістю коробочку, хоча б робить вигляд захоплення, навіть коли розчарований в душі. адже очікував щось інше, дякує гостю за дуже гарний смак та таку потрібну йому річ.
У батьків чоловіка Богдана коробочка відкривається тут же, прямо відразу, при всіх людях та упаковка рветься в суцільне лахміття. Потім оцінюється вид подарунка, це першочергово.
Якщо він сподобається, то дякують з допитливими розпитуваннями: Де купили? Скільки коштувало? Ну і так далі.
Якщо подарунок їм відразу не подобається, то мати Миколи з сумним виглядом говорить:
“Ех! Доведеться комусь передарувати його точно! На подобається мені!”
Ось так, просто в очі гостю при всіх людях і говорить.
Коли я вперше була в гостях у батьків Богдана, ще поки в якості нареченої їхнього сина, я зрозуміла їх “смак”, ну а точніше несмак. Я тоді вчилася на дизайнера інтер’єру і помітила, що на абсолютно заваленій кухні є пуста стіна.
Ну, раз так, – подумала я. – Значить сюди підійде красива картина.
Другий раз ми прийшли до свекрів на Новий Рік, і я вручила їм цю красиву картину. І навіть підказала – де я її бачу, попросила, щоб вони прилаштували її туди.
Батьки чоловіка стояли остовпілі. Потім покрутили її в руках: етикетки з цінною немає. Приклали до стіни, крутять носами. У підсумку мій подарунок виявився десь за шафою, а на його місце свекор повісив якусь дерев’яну дошку, яка більше сподобалася йому.
Ну добре, як хочуть, прикро, звісно. Але відтоді я для себе вирішила – жодного подарунка без їхнього бажання дарувати не буду їм!
Ми тільки одружилися з Богданом, і у нас не було хорошого заробітку, тому дорогих подарунків вони поки не просили. Так, швидше за щось зовсім не значне: нову вазу, чи сервіз, або мило ручної роботи, тільки щоб в ньому були різні квіточки та ягідки малинового кольору.
Але варто було нам згодом трохи гарно почати заробляти, як почалися прохання з обох сторін.
Я тоді якраз влаштувалася на роботу в хорошу студію по дизайну, Богдана підвищили керувати відділом у великому автосервісі.
Мамі вже потрібен золотий браслетик в шкатулку, татові – набір інструментів в гараж, де і так вже багато залізного мотлоху, який коштує немало. Але про всяк випадок стане в нагоді. Ну і в подальшому все таке подібне.
А коли я чекала дитину та згодом стала мамою, то вони взагалі косо дивилися на нас, адже розуміли, що тепер грошей ми витрачати особливо ні на що не будемо, лише на дитину свою, в першу чергу.
Один раз я сказала чоловікові: “Чому твої батьки постійно просять, і ми це даруємо, а мої батьки обходяться якою-небудь статуеткою або чайним сервізом?”
Він відповів мені на це:
“Ну твої нічого не просять, навіть відмахуються, щоб ми не витрачалися!”
Я кажу: “Тому і відмахуються постійно від наших пропозицій, адже добре бачать, як стає меншим наш гаманець через запити твоїх тата і мами!”
І справді! Як наступають свята, я починаю помічати, як бідніє наш стіл, як зрідка я купую своїй дитині солодощі і іграшки. Тому що треба купити свекрам хороший подарунок!
І ось зараз, скоро буде день народження в мами чоловіка. Дзвонить свекруха і каже, що в такому-то магазині вона побачила нову красиву люстру та відразу фото мені з цінником надсилає.
А там та люстра коштує майже 5 тисяч гривень. Це просто на звичайний день народження матері вже немолодій. Я власній мамі комплект серветок на стіл за 300 гривень вибрала, коли в неї день народження було, адже вона мене сама дуже просила не витрачатися, а краще дитині купити щось, а тут такі гроші!
Я до чоловіка відразу – мовляв, нехай його мама що-небудь дешевше вибере, якісь чашечки чи постіль, а він виправдовується: “Ну як же відмовити їй, мама й тато тільки ремонт зробили, треба їм це порадувати!”
От самі свекри нам подарунки майже не дарують, вважаючи, що ми багаті і так самі собі купимо.
Я не знаю, як вийти з цієї ситуації. Може просто проігнорувати цей день, нічого не купувати і нікуди не йти? А що робити, якщо ні свекруха, ні чоловік не розуміють мене?
Фото ілюстративне.
